Вісник Академії адвокатури України

2019 • Том 16 • Число 1(42)

УДК | UDC : 94 (477)
DOI: 10.37692/visnyk.aau.16.1(42).64-71
Посилання | Cite as:

Загальнотеоретичні та організаційно-правові аспекти взаємодії суб’єктів боротьби з тероризмом із засобами масової інформації. Вісник Академії адвокатури України. . Том 16. Число 1(42). С. 6471.
DOI: 

Ключові слова | Keywords:

Надійшла до редакції:
Оприлюднена онлайн: 10 жовтня 2019

Copyright © 2019 Форноляк В.

Creative Commons Ця стаття розповсюджується на умовах Ліцензії Creative Commons Із зазначенням авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна

Link to Загальнотеоретичні та організаційно-правові аспекти взаємодії суб’єктів боротьби  з тероризмом із засобами масової інформації

Загальнотеоретичні та організаційно-правові аспекти взаємодії суб’єктів боротьби з тероризмом із засобами масової інформації

В. Форноляк

В. Форноляк

кандидат психологічних наук • докторант
Національна академія Служби безпеки України

Анотація | Abstract

У статті проаналізовано питання взаємодії суб’єктів боротьби з тероризмом із засобами масової інформації. Особлива увага акцентується на ролі ЗМІ у протидії тероризму та формуванні нових напрямів і форм їх співробітництва. Автор акцентує увагу на тому, що об’єктивну думку про діяльність органів підрозділів суб’єктів боротьби з тероризмом України можна сформувати за умови інформування громадськості про результати їх діяльності.

Постановка проблеми

Одним із актуальних питань, котрі стоять перед органами державної влади є протидія тероризму, котрий являє собою складне соціальне явище, що детерміноване низкою політичних, соціальних, економічних, правових, психологічних, демографічних та інших чинників. Протидія цьому явищу є комплексною проблемою, вирішення якої залежить не лише від суб’єктів боротьби з тероризмом, але й громадськості. До того ж в умовах сьогодення особливої актуальності для українського суспільства набувають організаційно-правові аспекти інформаційної протидії тероризму, оскільки тероризм як загроза дедалі більше набуває характеру війни.

Зарубіжний і вітчизняний досвід протидії тероризму свідчить про те, що силові методи не завжди можуть усунути загрозу вчинення терористичного акту. Особливу роль у сфері попередження та профілактики злочинів терористичної спрямованості відіграють засоби масової інформації (далі – ЗМІ). Взаємодія із якими є пріоритетним напрямом діяльності всіх органів державної влади й громадських інституцій у демократичній державі. Під впливом ЗМІ формуються громадська думка та політика держави.

Основним джерелом відомостей для громадськості про діяльність суб’єктів боротьби з тероризмом, як правило, є повідомлення в ЗМІ. Можливості преси, радіо, телебачення, мережі Інтернет багато в чому визначаються характером й обсягом інформації, зокрема, щодо професійної діяльності суб’єктів боротьби з тероризмом, заходи антитерористичного характеру, терористичні загрози та особливості реагування та них тощо. ЗМІ, переважно, мають доступ до інформації про діяльність відомств, компетенція яких передбачає протидію тероризму. До того ж право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію передбачено ч. 2 ст. 34 Конституції України. Слід зазначити, що інформація може поширюватися через: центральні засоби масової інформації; центральні друковані засоби масової інформації; центральні електронні аудіозасоби масової інформації; центральні відеоресурси масової інформації; засоби друкованої інформації різних відомств; електронні мережі масової комунікації «Інтернет»; регіональні засоби масової інформації; засоби друкованої інформації тощо.

Поряд з цим, ЗМІ у своїй професійній діяльності мають можливість здійснювати певний психологічний вплив на громадян. Вони спроможні донести інформацію до широкої аудиторії, поряд з цим використання медіапростору суб’єктами боротьби з тероризмом сприяє укріпленню законності та правопорядку в державі і спрямоване на зростання правової культури населення та поваги до норм закону. у зв’язку з цим, постає необхідність щодо дослідження особливостей взаємодії суб’єктів боротьби з тероризмом із засобами масової інформації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання інформаційного забезпечення суспільних відносин є об‘єктом досліджень багатьох вчених, як українських так і зарубіжних. Зокрема, певні аспекти інформаційної взаємодії досліджені у дисертаціях І. Арістової, Б. Кормича, О. Фролової, О. Кохановської, Ю. Максименко, Н. Кушакової, О. Олійника, Є. Петрова, А. Пазюка, Д. Семир’янова, Ю. Стеценка, О. Кулініч, Н. Новицької, О. Логінова, Ю. Бурило, І. Стаценко-Сургучової, Ю. Легези, О. Несте­ренко, О. Сирового та ін. 
Проблеми інформаційного обміну в антитерористичній діяльності були предметом дослідження багатьох вчених, а саме В. Антипенко, П. Біленчук, С. Буткевич, О. Долженков, В. Єммельянов, І. Кириченко, О. Копан, М. Корнієн­ко, В. Крутов, В. Кубальський,  С. Кузні­ченко, В. Канцер, В. Ліпкан, В. Майо­­ров, Л. Новікова, В. Настюк, В. Олефір, М. Рибачук, І. Рижов, С. Соколюк, О. Соколовський, І. Смазнова та інші.

Варто зауважити, що наукові праці зазначених дослідників відіграють науково-практичну значущість, а їх пропозиції та висновки здійснили вагомий крок до внесення змін до чинних нормативно-правових актів. Проте в даній сфері залишається іще чимало невирішених питань. Зокрема, недостатньо уваги присвячено питанням взаємодії суб’єктів боротьби з тероризмом та засобів масової інформації, що і визначає актуальність цієї статті.

Мета дослідження

Метою статті є дослідження характеру і особливостей взаємодії суб’єктів боротьби з тероризмом із засобами масової інформації та визначення їх ролі у сфері забезпечення боротьби з тероризмом та профілактиці цього негативного явища.

Виклад основного матеріалу

Засоби масової інформації є одним з основних об’єктів інформаційно-правових відносин, що існують між суб’єктами інформаційного права, тобто конкретними індивідами, організаціями, органами, групами осіб, які беруть участь у процесі виготовлення, поширення, споживання й використання інформації та мають відповідні права й обов’язки щодо інформаційних відносин.

В сучасній науці поняття інформації достатньо розроблене, проте і дотепер не існує єдиного підходу до його визначення. Варто наголосити, що з позицій управління найбільш прийнятним є розгляд інформації як засобу організації управління соціальними системами. Інформація в управлінні такими системами – це відповідним чином документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі, і які використовуються в управлінській діяльності [1, с. 18].

Виокремлено наступні аспекти сутності поняття «інформація» і її ролі у будь-якій сфері професійної діяльності, зокрема: властивість інформації полягає у її здатності втілюватися в різні сигнали (або знаки) та відтворюватися з них; інформація виникає в результаті діяльності суб’єкта та є невід’ємним елементом процесу управління; вона повинна бути належним чином організована, щоб бути максимально корисною для виконання своєї ролі; інформація забезпечує переведення системи в новий стан, який забезпечує її рух до визначеної мети [2, с. 4].

Варто також зазначити, що, у роботах вчених-кібернетиків, зокрема Н. Вінера, інформація розглядається як специфічна субстанція, відмінна від матеріального та ідеального (тобто інформація – це ані матерія, ані енергія) [3, c. 418]. Саме кібернетика комплексно досліджує інформаційні процеси та інформацію як головну складову цих процесів. Крім того, під інформацією варто розуміти результат інтелектуальної діяльності людей, що існує в об’єктивній формі у вигляді відомостей про навколишній світ у всій сукупності його явищ і процесів, із приводу якого виникає і здійснюється діяльність різних суб’єктів. Інформація як наукова категорія є продуктом відображення світу в усій сукупності його складових у свідомості людини та у сприйнятті інших живих систем, що існують у реальній дійсності в якій-небудь здатній до сприйняття об’єктивній формі [4, c. 62].

Поряд з цим, у наукових дослідженнях з конституційного права можна знайти таке визначення інформації як «відомості про осіб, предмети, факти та будь-які процеси незалежно від форми їх надання» [5, c. 201]. У свою чергу Б. А. Кормич розглядає інформацію як «дані, що були організовані в такій формі та документовані або передані таким чином, що можуть бути сприйнятими іншою особою. Кожна конкретна інформація має певні індивідуальні характеристики, до яких відносяться її кількість, зміст та цінність» [6, c. 378].

Здійснений аналіз нормативно-правових актів вказує, що Закон України «Про інформацію» в ст. 1 визначає, що «під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі» [7]. Поряд з цим, ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» наголошує, що аудіовізуальна інформація – будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків [8]. Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом [9].

Розглянувши різноманітні точки зору щодо визначення поняття інформації, можна припустити, що ця категорія використовується як: сукупність відомостей, необхідних для певної діяльності; комплекс різноспрямованих даних, що сформовані у різних сферах суспільної діяльності; інтелектуальний ресурс, інтелектуальна власність суспільства.

Враховуючи зазначене, інформацію у сфері діяльності засобів масової інформації можна визначити як зібрані або отримані автором чи авторським колективом законним способом відомості, які систематизовані та оброблені належним чином. Вони є результатом інтелектуальної діяльності, котрий відображає багатогранність процесів суспільного життя, створений з метою подальшого його використання.

Інформація є своєрідним предметом правового регулювання інформаційної взаємодії. Така взаємодія між відповідними суб’єктами формується на основі достовірних інформаційних та правових норм, що дає змогу визначеним особам, організаціям, установам формувати, збирати, поширювати, використовувати інформацію відповідно до мети і завдань діяльності визначених суб’єктів в законному порядку.

Ми підтримуємо думку з Б. А. Кормича про те, що використання інформації передбачає наявність певних природних та соціальних правил і законів, за якими інформація переміщується від одного індивіда до іншого. Це надає право стверджувати наявність суспільного обігу інформації, яка є оприлюдненою для суспільного використання і передається від однієї особи до іншої. Цей обіг регулюється як правовими, так і моральними нормами. Зокрема правовий обіг інформації охоплює лише ту частину суспільного обігу інформації, відносини щодо організації та передачі якої врегульовані нормами права. Таким чином, лише та інформація, що передбачена законодавством, а також суспільні відносини, що виникають з приводу збору, обробки, зберігання та розповсюдження такої інформації, можуть виступати предметом інформаційної безпеки [6, c. 378].

На даний час значна роль у формуванні демократичного устрою та вільного громадянського суспільства традиційно відводиться засобам масової інформації. Діяльність організацій ЗМІ безпосередньо пов’язана з доступністю інформації, яка дозволяє вільне поширення будь-якої інформації, окрім тієї, яка заборонена законом для оприлюднення та поширення (зокрема, конфіденційної, а також тієї, яка містить відомості, що становлять державну таємницю тощо. 
В умовах сьогодення досить актуальним та ефективним засобом захисту прав і свобод людини та громадянина є інформаційне забезпечення різних сфер життєдіяльності, так як. Це пов’язано з тим, що ефективне інформаційне забезпечення сприяє вирішенню будь-яких питань, в т.ч. національної безпеки. Тобто вільне поширення інформації є основою захисту прав і свобод людини, адже таким чином формується громадська думка, що відображає події котрі відбуваються, а відповідно з’являється можливість реально впливати на події, що відбуваються.

Поряд з цим, об’єктивну думку про діяльність органів підрозділів суб’єктів боротьби з тероризмом України можна сформувати за умови інформування населення про результати їх функціонування так як діяльність будь-якого відомства оцінюється суспільством за конкретними результатами на основі взаємодії з його представниками тощо, саме це і становить основу для формування громадської думки. Однак, найбільш значимою інформацією для формування громадської думки про діяльність будь-якого відомства є теле- і радіопередачі, публікації в пресі. Необхідно відзначити, за останні роки збільшився обсяг позитивних відгуків у пресі про діяльність суб’єктів боротьби з тероризмом, особливо за час проведення антитерористичної операції, а надалі й операції Об’єднаних сил. Отже, ЗМІ певним чином сприяють зміцненню впевненості суспільства в здатності антитерористичної системи досягати поставлених завдань в реалізації відповідної політики держави.

Розглянувши загальнотеоретичні питан­ня, пов’язані з інформаційною діяльністю, необхідно безпосередньо дослідити організаційно-правові засади взаємодії суб’єктів боротьби з тероризмом зі ЗМІ та визначити шляхи удосконалення їхньої спільної діяльності.

Пріоритетне місце в механізмі правового регулювання взаємодії суб’єктів боротьби з тероризмом та ЗМІ мають закони та інші нормативно-правові акти України які регулюють важливі аспекти державного та суспільного життя. Серед законодавчих актів, які регулюють взаємодію суб’єктів боротьби з тероризмом та ЗМІ, варто виділити Закони України: «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», котрі гарантують право громадян України на інформацію, формують правові основи інформаційної діяльності; «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», котрий визначає порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації; «Про телебачення і радіомовлення», який регулює діяльність теле-радіоорганізацій на території України, визначає правові, соціальні, організаційні, економічні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань; «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України», який визначає організаційно- правові умови функціонування суспільного телебачення та радіомовлення в Україні, яка створюється з метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації; «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», який регламентує організаційно-правові аспекти діяльності друкованих засобів масової інформації, преси в Україні; «Про інформаційні агентства», який закріплює правові основи діяльності інформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва; «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», який визначає основні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів.

Поряд з цим, варто виділити відомчі правові акти, які регулюють діяльність суб’єктів боротьби з тероризмом, зокрема: «Про Службу безпеки України»; «Про Збройні Сили України»; «Про Національну поліцію»; «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»; «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»; «Про Державну прикордонну службу України»; «Про боротьбу з тероризмом»та інші.

Аналіз нормативних актів засвідчує, що в правовому регулюванні взаємодії суб’єктів боротьби з тероризмом та ЗМІ сьогодні існує ще чимало неузгодженостей і прогалин. Хоча Закон України «Про доступ до публічної інформації» багато в чому усунув ці недоліки, все ж нормативна база правового регулювання взаємовідносин державних органів та ЗМІ потребує подальшого удосконалення. Взаємодія суб’єктів боротьби з тероризмом та ЗМІ є досить специфічною. Їх специфіка зумовлена розбіжністю цілей сторін які взаємодіють та прогалинами в правовому регулюванні. Зокрема, сьогодні в законодавстві України не достатньо врегульована інформаційна взаємодія суб’єктів боротьби з тероризмом та ЗМІ, предметом яких є інформація з обмеженим доступом. В практиці траплялися випадки, коли що журналісти, які через призму власного сприйняття подають інформацію про діяльність суб’єктів боротьби з тероризмом, допускають суттєві перекручення, спотворення у своїх повідомленнях. Причинами таких непорозумінь є професійні особливості діяльності зазначених суб’єктів, термінології та змісту нормативно-правових актів. Невипадково в процесі підготовки журналістів Західної Європи та США викладається курс юриспруденції, що важливо було б узяти на озброєння і в Україні.

Варто наголосити, що законодавство більшості країн передбачає заборону розміщення інформації, зміст якої може ускладнювати проведення антитерористичної операції, сприяти поширенню ідеології тероризму та реалізації терористичних задумів, створювати загрозу життю і здоров’ю людей. Поряд з цим у ст. 17 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачається заборона поширення через засоби масової інформації або в інший спосіб інформації, яка:

  • розкриває спеціальні технічні прийоми і тактику проведення антитерористичної операції; 
  • може утруднити проведення антитерористичної операції і (або) створити загрозу життю та здоров’ю заручників та інших людей, які знаходяться в районі проведення зазначеної операції або за його межами; 
  • має на меті пропаганду або виправдання тероризму, містить висловлювання осіб, які чинять опір чи закликають до опору проведення антитерористичної операції; 
  • містить дані про предмети та речовини, які безпосередньо можуть бути використані для вчинення актів технологічного тероризму; 
  • розкриває дані про персональний склад співробітників спеціальних підрозділів та членів оперативного штабу, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції, а також про осіб, які сприяють проведенню зазначеної операції (без їх згоди) [10].

На нашу думку, перерахована інформація, на яку поширюється заборона, є недостатньо. Вважаємо, що висвітлення інформації в залежності від викладеного змісту та форми подання може сприяти героїзації тероризму чи зростанню загрози його суспільно загрозливих наслідків. Тому, перелік такої інформації вимагає доповнення, а висвітлення інформації про скоєний терористичний акт чи проведену антитерористичну операцію має обмежуватися відповідними фактичними даними.

Таким чином, взаємодія органів і підрозділів суб’єктів боротьби з тероризмом та ЗМІ, відображає об’єктивно існуючі взаємозв’язки, які виявляються в процесі їх узгоджених дій та використання можливостей один одного для досягнення спільної мети – протидії тероризму. Важливою умовою здійснення взаємодії органів та підрозділів суб’єктів боротьби з тероризмом та ЗМІ є погодженість дій всіх суб’єктів. Кожен з них повинен чітко усвідомити відведену йому роль у такій взаємодії. 
У зв’язку з викладеним, з метою профілактики тероризму та формування готовності населення України до протидії цьому явищу, а також об’єктивного висвітлення діяльності суб’єктів боротьби з тероризмом, вважається доречним активізувати взаємодію суб’єктів боротьби з тероризмом на чолі Антитерористичним центром при Службі безпеки України, її регіональних координаційних груп із ЗМІ. Головним напрямами такої взаємодії може бути:

  • участь представників ЗМІ в розробці інформаційних проектів щодо протидії тероризму; 
  • своєчасне та об’єктивне інформування громадськості про професійну діяльність та досягнення представників органів та підрозділів суб’єктів боротьби з тероризмом з метою формування позитивної громадської думки про їхню діяльність;
  • надання методичної та інформаційної допомоги засобам масової інформації регіональними координаційними групами Антитерористичного центру щодо інформування населення в разі виникнення загроз терористичного характеру;
  • підготовка за участю представників Антитерористичного центру та його регіональних координаційних груп друкованих видань і публікацій з проблематики функціонування антитерористичної системи України. 
     

Література:

  1. Виконавча влада в Україні : навч. посіб. / за заг. ред. Н. Р. Нижник. Київ : Вид-во УАДУ, 2012. 128 с.
  2. Інформаційно-аналітичне забезпечення органів місцевої влади : навч. посіб. / [В. М. Дрешпак, Т. М. Брус, О. В. Тинкован та ін.] / За заг. ред. В. М. Дрешпака. Д. : ДРІДУ НАДУ, 2017. 160 с.
  3. Винер Н. Кибернетика и управление, их связь в животном и машине. Москва : Иностранная литература, 1958. 418 с.
  4. Кулініч О. О. Інформація з обмеженим доступом як об’єкт цивільних прав : дис. ... к.ю.н. : 12.00.03 / Одеська національна юридична академія. Одеса, 2006. 190 с.
  5. Кушакова Н. В. Конституційне право на інформацію в Україні (порівняльний аналіз) : дис. ... к.ю.н. : 12.00.02 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Київ, 2003. 243 с.
  6. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України : дис... д.ю.н. : 12.00.07 / Одеська національна юридична академія. Одеса, 2004. 428 с.
  7. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 48. С. 650.
  8. Про телебачення і радіомовлення : Закон України від 21 грудня 1993 року № 3759-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1994. № 10. С. 43.
  9. Про доступ до публічної інформації : Закон України віж 13 січня 2011 року N 2939-VI // Офіційний вісник України вiд 18.02.2011–2011 р., № 10, стор. 29, стаття 446, код акту 54792/2011.
  10. Про боротьбу з тероризмом : Закон України від 20.03.2003 р. № 638-IV. URL : http://zakon.rada.gov.ua /laws/show/638-15

Works Cited