Вісник Академії адвокатури України

2019 • Том 16 • Число 1(42)

УДК | UDC : 349.6
DOI: 10.37692/visnyk.aau.16.1(42).19-26
Посилання | Cite as:

Право на одержання екологічної освіти в Україні у світлі реформування освітнього та екологічного законодавства. Вісник Академії адвокатури України. . Том 16. Число 1(42). С. 1926.
DOI: 

Ключові слова | Keywords:

Надійшла до редакції:
Оприлюднена онлайн: 10 жовтня 2019

Copyright © 2019 Ковтун О.

Creative Commons Ця стаття розповсюджується на умовах Ліцензії Creative Commons Із зазначенням авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна

Link to Право на одержання екологічної освіти в Україні у світлі реформування освітнього та екологічного законодавства

Право на одержання екологічної освіти в Україні у світлі реформування освітнього та екологічного законодавства

Олена Ковтун

Олена Ковтун

кандидат юридичних наук • доцентка
Академія адвокатури України

Анотація | Abstract

У статті досліджено право на одержання екологічної освіти в Україні у світлі реформування освітнього та екологічного законодавства, зокрема проаналізовано зміст та взаємодію понять «екологічна освіта», «освіта для сталого розвитку», «екологізація освіти», «екологічна компетентність». Сформульовано авторські поняття екологічної освіти та екологічної компетентності. Автором обґрунтовано необхідність у розробці та прийнятті Закону України «Про екологічну освіту» та Стратегії екологічної освіти з метою сталого розвитку.

Постановка проблеми

Сучасна екологічна ситуація в Україні та світі є доволі складною. Глобальні екологічні проблеми (зміна клімату, потепління, неякісна питна вода, забруднення атмосферного повітря, накопичення великої кількості відходів, знищення лісів, деградація ґрунтів, зникнення рідкісних видів флори та фауни, вичерпання природних ресурсів тощо) потребують негайного вирішення. А зробити це здатна лише людина з високим рівнем екологічної культури, екологічної свідомості та екологічних знань, зі сформованим екоцентричним, «ноосферним» мисленням, що керується у своїй поведінці філософією сталого розвитку. Виховати таку людину неможливо без належного рівня безперервної, якісної екологічної освіти. Право на екологічну освіту є складовою частино конституційного права на освіту (ст. 53 Конституції України [1]) та закріплене п. «ж» ч. 1 ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ [2]. Механізм реалізації права на одержання екологічної освіти передбачено спеціальними законами України, що регламентують освітянську діяльність. Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року, затверджені Законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII, справедливо називають недосконалість системи екологічної освіти та просвіти першопричинами екологічних проблем України [3].

Ступінь наукової розробленості проблеми

Право на одержання екологічної освіти досліджувалося у працях таких вчених, як В. І. Андрейцев, Г. В. Анісімова, Г. І. Балюк, А. Г. Бобкова, В. Л. Бредіхіна, А. П. Гетьман, О. В. Донець, В. М. Єрмоленко, І. І. Каракаш, В. В. Костицький, С. М. Кравченко, М. В. Краснова, В. С. Крисаченко, П. Ф. Кулинич, Н. Р. Малишева, В. В. Носік, Є. П. Суєтнов, М. І. Хилько, Е. В. Позняк, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга, О. М. Шумило та ін. На дисертаційному рівні забезпечення права на екологічну освіту громадян в Україні дослідила А. А. Слепченко (2016 рік) [4], правові засади забезпечення екологічних освіти та виховання в Україні – І. М. Старосуд (2018 рік) [5].

Мета дослідження

Метою статті є дослідження права на одержання екологічної освіти в Україні у світлі реформування освітнього та екологічного законодавства.

Виклад основного матеріалу

Механізм реалізації права на одержання екологічної освіти визначено спеціальним освітнім законодавством. Так, ст. 26 Закону України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року № 1556-VII серед основних завдань закладу вищої освіти передбачено формування особистості шляхом екологічного виховання [6]; ст. 6 Закону України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року № 2145-VIII однією із засад державної політики у сфері освіти та принципом освітньої діяльності називає формування екологічної культури і дбайливого ставлення до довкілля [7].

Закон України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 року № 1841‑ІІІ серед основних напрямів позашкільної освіти визначає еколого-натуралістичний, який передбачає оволодіння вихованцями, учнями і слухачами знаннями про навколишнє середовище, формування екологічної культури особистості, набуття знань і досвіду розв’язання екологічних проблем, залучення до практичної природоохоронної роботи та інших біологічних напрямів [8]. Законом України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 року № 2628-ІІІ визначено, що зміст освітньої програми повинен передбачати виховання елементів природодоцільного світогляду, розвиток позитивного емоційно-ціннісного ставлення до довкілля (ст. 23) [9]. Пункт 5 ч. 1 ст. 29 Закону України «Про фахову передвищу освіту» серед основних завдань закладу фахової перед вищої освіти передбачено виховання у здобувачів такої освіти екологічної культури [10].

У Законах України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року № 651-XIV [11] та «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР [12] відсутні положення щодо екологічної освіти, екологічної культури та екологічного виховання.

Отже, базові освітні закони («Про вищу освіту», «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про дошкільну освіту») оперують поняттями «екологічна культура», «екологічне виховання», «природодоцільний світогляд», не розкриваючи їхнього змісту та не містячи у тексті поняття «екологічна освіта» (та й поняття «освіта» взагалі). Проте, ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» визначає вищу освіту як сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти [6].

І. М. Старосуд розглядає поняття екологічної освіти як діяльність навчальних закладів (в тому числі дошкільних дитячих закладів, в системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів), наукових установ, закладів післядипломної освіти, яка є невід’ємною складовою загальноосвітнього процесу та спрямована на формування в особи комплексних, сучасних знань щодо закономірностей екологічних процесів, їх розвитку в системі «людина-природа», а також навичок їх застосування в процесі повсякденного життя, а також професійній діяльності [5, с. 10–11].

Проаналізувавши національне законодавство про освіту, мусимо визнати відсутність закріплення у ньому поняття екологічної освіти та її взаємозв’язку з екологічною культурою, екологічним вихованням, екологічним світоглядом, які, до речі, і мають формуватися у процесі здобуття людиною екологічної освіти, що є надзвичайно важливим в умовах глобалізації. Адже лише людина з високим рівнем екологічної освіти, екологічної культури та екологічного виховання, зі сформованим екологічним світоглядом здатна вирішувати глобальні екологічні проблеми, які поставили цивілізацію планети Земля під загрозу знищення. Екологічні знання є архіважливою складовою знань сучасної людини.

Зважаючи на вищезазначене, вважаємо, що базовий освітній закон повинен містити поняття екологічної освіти, під якою слід розуміти систему знань, умінь та навичок у сфері використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки, що ставить за мету формування особистості з високим рівнем екологічної культури, екологічного виховання, екологічної свідомості, яка володіє екологічною компетентністю і гармонійно взаємодіє з довкіллям на засадах сталого розвитку.

Як відомо, сталий розвиток (sustainable development) – це такий розвиток, який, задовольняючи потреби сучасного покоління, не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої життєві потреби і забезпечує гармонійну взаємодію трьох складових суспільного розвитку – економічної, соціальної та екологічної. У головних документах всесвітніх форумів зі сталого розвитку зазначено, що освіта є базовим елементом трансформації суспільства на шляху до сталого розвитку за рахунок забезпечення особистості можливістю втілити свої уявлення про суспільство у життя. Так, у главі 36 «Порядку денного на ХХІ століття» (Ріо-де-Жанейро, 1992 рік) зазначено, що «освіта є фундаментом сталого розвитку» [17].

На початку ХХІ століття на міжнародному рівні з’явилося нове поняття – «освіта для сталого розвитку». У березні 2005 року у Вільнюсі (Литва) на нараді високого рівня представниками міністерств охорони довкілля та освіти була прийнята Стратегія ЄЕК ООН для освіти з метою сталого розвитку [18].

5 листопада 2015 р. на 38-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було прийнято Платформу для дій «Освіта-2030», де зазначається, що «освіта є серцевиною «Порядку денного для сталого розвитку до 2030 р.» і суттєвою для успіху всіх цілей сталого розвитку» [19].

Освіта для сталого розвитку – це якісно нова концептуальна основа для перебудови освітнього процесу в Україні, включаючи як екологічну освіту, так і екологізацію освітньої діяльності в цілому, яка є якісно новою концептуальною платформою, новою філософією освіти, новим підходом до організації навчального процесу, що має на меті забезпечення переходу людства до якісно нового суспільного укладу, побудованого на засадах сталого розвитку, де Людина перебуває у гармонії з Природою, з оточуючим середовищем. Концепція екологічної освіти в Україні, затверджена рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України № 13/6-19 від 20 грудня 2001 року наголошує, що збалансований, екологічно безпечний (гармонійний) розвиток повинен бути базисною, вихідною ідеєю, методологічною основою екологічної освіти згідно з міжнародними вимогами. Розвиток екологічної освіти в інтересах сталого розвитку України, передбачений у Законі України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» від 21 грудня 2010 року, який, зокрема, серед стратегічних цілей та завдань передбачає розроблення до 2015 року і реалізацію Стратегії екологічної освіти з метою ста­лого розвитку українського суспільства та економіки України [13].

В Основних засадах (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2030 року, затверджених Законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII, серед основних засад державної екологічної політики визначено досягнення Україною Цілей Сталого Розвитку, які були затверджені на Саміті Організації Об’єднаних Націй зі сталого розвитку у 2015 році, а також сприяння збалансованому (сталому) розвитку шляхом досягнення збалансованості складових розвитку (економічної, екологічної, соціальної), орієнтування на пріоритети збалансованого (сталого) розвитку. Стратегічною ціллю державної екологічної політики визначено впровадження освіти в інтересах збалансованого (сталого) розвитку, екологічної освіти та виховання, просвітницької діяльності з метою формування в суспільстві екологічних цінностей і підвищення його екологічної свідомості [3].

Отже, поняття «екологічна освіта» є значно вужчим, ніж поняття «освіта для сталого розвитку» і є лише складовою освіти для сталого розвитку поряд із економічною, юридичною, математичною, філологічною тощо освітою. Але досягнення цілей сталого розвитку неможливе без екологізації освіти.

Екологізацію освіти як стратегічний напрямам державної політики у сфері освіти проголошено Національною стратегією розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, схваленою Указом Президента України від 25 червня 2013 року № 344/2013 [14]. У рішенні колегії МОН України «Про екологізацію вищої освіти з метою підготовки фахівців для сталого розвитку» від 27 листопада 2015 року, протокол № 10/5-4 (далі – Рішення) запропоновано заходи з формування екологічної компетентності випускників закладів вищої освіти та визнано екологізацію освіти в Україні одним з пріоритетних напрямків діяльності МОН України. Слушною є пропозиція під час підготовки стандартів вищої освіти не лише включати екологічну компетентність фахівця до переліку загальних компетентностей (п. 3 Рішення), а й включати екологічну складову до змісту навчальних дисциплін усіх галузей знань (п. 10 Рішення).

А. А. Слепченко розглядає екологізацію освіти як особливий вид правовідносин процесуального характеру, спрямованих на реформування системи освіти України [4, с. 10]. На нашу думку, екологізацію освіти слід розглядати як процес формування в учасників освітнього процесу системи екологічних знань, практичних умінь та навичок щодо застосування цих знань, екологічної компетентності.

Процес екологізації освіти передбачає наповнення екологічними вимогами навчальних програм підготовки здобувачів вищої освіти з усіх галузей знань і спеціальностей. Ст. 12 Закону України «Про освіту» до системи ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності, віднесено екологічну компетентність, однак, не розкрито її змісту.

Закон України «Про освіту» визначає компетентність як динамічну комбінацію знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність (ст. 1) [7]. Державний стандарт початкової освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 87, визначає екологічну компетентність як таку, що передбачає усвідомлення основи екологічного природокористування, дотримання правил природоохоронної поведінки, ощадного використання природних ресурсів, розуміючи важливість збереження природи для сталого розвитку суспільства [15].

На нашу думку, екологічна компетентність – це динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи жити у гармонії з природою, задовольняти свої потреби, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої життєві потреби; приймати рішення та діяти в інтересах збереження довкілля. Формування у особистості екологічної компетентності є метою екологічної освіти та освіти для сталого розвитку. Екологічна компетентність є мірилом якості екологічної освіти.

Формування екологічної компетентності – одне з найважливіших завдань сталого розвитку та освіти для сталого розвитку. Саме через формування екологічної компетентності відбувається становлення нової парадигми відносин між людиною та природою, реалізація ідей сталого розвитку, утвердження цінностей та норм сучасної екологічної культури, формування екоцентричної екологічної свідомості, що має врятувати суспільство від екологічної катастрофи та допомогти йому подолати наявні екологічні проблеми.

Екологічна компетентність у сучасному світі виступає основним критерієм та показником якості екологічної освіти. Україна сьогодні стоїть якби осторонь цього процесу, оскільки, як справедливо зазначається у Національній доповіді України «Освіта для сталого розвитку» (2012 р.), мусимо визнати низький рівень нормативно-правового забезпечення освіти для сталого розвитку загалом та екологізації освіти зокрема, а також відсутність державної підтримки наукових досліджень у галузі науково-методологічних засад освіти для сталого розвитку, особливостей її впровадження в українську систему освіти.

Отже, зважаючи на необхідність екологізації освіти, екологічна компетентність має стати обов’язковою складовою переліку загальних компетентностей фахівців усіх галузей знань і має бути прописана у стандартах вищої освіти. Формування екологічної компетентності у студентів юридичних закладів вищої освіти має відбуватися, насамперед, у процесі вивчення навчальних дисциплін «Екологічне право», «Природоресурсне право», «Земельне право».

Але для того, щоб сформувати екологічну компетентність у здобувачів освіти, потрібні кваліфіковані викладачі, які самі цією компетентністю володіють. Однією з головних вимог до викладача є його концептуальна компетентність не тільки в дисципліні, що викладається, але також в суміжних дисциплінах, ключових дисциплінах спеціальності, а також у дисциплінах еколого-соціально-економічного блоку.

Отже, поняттям «екологічна освіта», «освіта для сталого розвитку», «екологічна компетентність» потрібно надати правового змісту. Принагідно зауважимо, що у деяких державах існують закони про екологічну освіту. Так, у 1990 р. в США було ухвалено Закон з еколо­гічної освіти, згідно з яким до Агентства з охорони довкілля США було включено нову структуру – Офіс з екологічної освіти. Подібні закони мають деякі штати Австралії (Новий Південний Уельс, 1998 р.), Японія (2003 р.), Філіппіни (2008 р.). У 2002 р. Верховна Рада України розглядала про­ект Закону України «Про екологічну освіту», що не завершилось будь-якими результатами. Основними напрямами державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затвердженими постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188/98-ВР, серед першочергових завдань реформування екологічного законодавства передбачено наукове обґрунтування, розроблення та прийняття Закону України «Про екологічну освіту» [16].

Висновки

Отже, екологічна освіта – це система знань, умінь та навичок у сфері використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки, що ставить за мету формування особистості з високим рівнем екологічної культури, екологічного виховання, екологічної свідомості, яка володіє екологічною компетентністю і гармонійно взаємодіє з довкіллям на засадах сталого розвитку. Сьогодні існує нагальна необхідність у розробці та прийнятті Закону України «Про екологічну освіту» та Стратегії екологічної освіти з метою сталого розвитку.

Екологічна компетентність – це динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи жити у гармонії з природою, задовольняти свої потреби, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої життєві потреби; приймати рішення та діяти в інтересах збереження довкілля.

Зважаючи на зростання ролі екологічної освіти у контексті переходу України та людства до сталого розвитку, переконані, що екологічна компетентність має стати базовою для здобувачів освіти, які реалізують право на екологічну освіту, що передбачає обов’язкову фіксацію державними стандартами у сфері освіти. Екологічна компетентність має формуватися не лише в процесі набуття знань з навчальних дисциплін екологічного спрямування, а також під час вивчення дисциплін іншого спрямування, які мають бути «екологізовані» набуттям екологічної складової, що змістовно включатиме відповідні знання з метою формування екологічної правосвідомості та екологічної культури. Лише у такий спосіб українське суспільство зможе здійснити перехід до засад сталого розвитку, який, задовольняючи потреби сучасного покоління, не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої життєві потреби.

Література:

  1. Конституція України від 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
  2. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1991 року. Відомості Верховної Ради України. 1991. № 41. Ст. 546.
  3. Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року : затверджено Законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII. Офіційний вісник України. 2019. № 26.
  4. Слепченко А. А. Забезпечення права на екологічну освіту громадян в Україні : автореф. дис… канд. юрид. наук : 12.00.06. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2016. 18 с.
  5. Старосуд І. М. Правові засади забезпечення екологічних освіти та виховання в Україні : автореф. дис… канд. юрид. наук : 12.00.06. Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Харків, 2018. 23 с.
  6. Про вищу освіту : Закон України від 1 липня 2014 року № 1556-VII. Офіційний вісник України. 2014. № 63. Ст. 1728.
  7. Про освіту : Закон України від 5 вересня 2017 року № 2145-VIII. Офіційний вісник України. 2017. № 78. Ст. 2392.
  8. Про позашкільну освіту : Закон України від 22 червня 2000 року № 1841-ІІІ. Офіційний вісник України. 2000. № 29. Ст. 1190.
  9. Про дошкільну освіту : Закон України від 11 липня 2001 року № 2628-ІІІ. Офіційний вісник України. 2001. № 31. Ст. 1388.
  10. Про фахову передвищу освіту : Закон України від 6 червня 2019 року № 2745-VІІІ. Офіційний вісник України. 2019. № 54. Ст. 1869.
  11. Про загальну середню освіту : Закон України від 13 травня 1999 року № 651-XIV. Офіційний вісник України. 1999. № 23. Ст. 1033.
  12. Про професійну (професійно-технічну) освіту : Закон України від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР. Офіційний вісник України. 1998. № 9. Ст. 319.
  13. Основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року : затверджено Законом України від 21 грудня 2010 року. Офіційний вісник України. 2011. № 3. Ст. 158.
  14. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року : схвалено Указом Президента України від 25 червня 2013 року №  344/2013. Офіційний вісник України. 2013. № 50. Ст. 1783.
  15. Державний стандарт початкової освіти : затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №  87. Офіційний вісник України. 2018. № 19. Ст. 637.
  16. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки : затверджено Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року. Відомості Верховної Ради України. 1998. № 38-39. Ст. 248.
  17. Report of the United Nations Conference on Environment and Development. Rio de Janeiro, 3-14 June 1992. Vol. 1, United Nations, New York, 1993. URL: https://undocs.org/en/A/CONF.151/26/REV.1(VOL.I)
  18. UNECE Strategy for education for sustainable development, adopted at the High-level meeting of Environment and Education Ministries (Vilnius, 17-18 March 2005). CEP/AC.13/2005/3/Rev.1, 23 March 2005. URL: https://www.unece.org/fileadmin/DAM/env/documents/2005/cep/ac.13/cep.ac.13.2005.3.rev.1.e.pdf
  19. Education 2030: Incheon Declaration and Framework for Action for the implementation of Sustainable Development. Goal 4: Ensure inclusive and equitable quality education and promote lifelong learning opportunities for all. ED-2016/WS/28. URL: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000245656

Works Cited