Вісник Академії адвокатури України

2019 • Том 16 • Число 1(42)

УДК | UDC : 347
DOI: 10.37692/visnyk.aau.16.1(42).13-18
Посилання | Cite as:

, Термінологічна категорія «знак для товарів та послуг» у цивільному законодавстві України і особливості її використання у правозастосовній та освітній діяльності. Вісник Академії адвокатури України. . Том 16. Число 1(42). С. 1318.
DOI: 

Ключові слова | Keywords:

Надійшла до редакції:
Оприлюднена онлайн: 10 жовтня 2019

Copyright © 2019 Мамчур Л., Ситцевой В.

Creative Commons Ця стаття розповсюджується на умовах Ліцензії Creative Commons Із зазначенням авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна

Link to Термінологічна категорія «знак для товарів та послуг» у цивільному законодавстві України і особливості її використання у правозастосовній та освітній діяльності

Термінологічна категорія «знак для товарів та послуг» у цивільному законодавстві України і особливості її використання у правозастосовній та освітній діяльності

Л. Мамчур

Л. Мамчур

кандидат юридичних наук • доцентка
Чорноморський національний університет ім. Петра Могили
В. Ситцевой

В. Ситцевой

патентний повірений
Київський інститут інтелектуальної власності ОНЮА

Анотація | Abstract

У дослідженні розглядається формування у вітчизняній цивілістиці протягом останнього століття сучасного смислового наповнення законодавчого поняття «знак для товарів і послуг» в контексті його ідентичності поняттю «торговельна марка», що використане у Цивільному кодексі України, та відповідним іншомовним поняттям, якими оперує міжнародне законодавство, з огляду на потреби застосування цих понять у правозастосовній та освітній діяльності.

Необхідність інтеграції України у світовий ринковий простір зумовила появу базового законодавства з інтелектуальної власності за зразком кращих закордонних і міжнародних нормативних актів. Поява й актуалізація інституту захисту прав споживачів у ринкових умовах та потреба розвою засад здорової конкуренції серед підприємців перетворюють знак для товарів та послуг на важливий актив у боротьбі за покупця з метою отримання прибутку.

В економічно розвинених державах у кінці ХІХ століття внаслідок появи масового виробництва, формування складної системи розподілу товарів від виробника до покупця та виникнення міжнародної торгівлі товарами товарні знаки отримали легальний статус ідентифікатора відповідного товару та, опосередковано, його виробника, [1, 29; 2, 47].

Україна до грудня 1993 року не мала національного закону про товарні знаки, оскільки у чинному на день отримання незалежності Цивільному кодексі УРСР не було згадки про такий цивільно-правовий інститут [3, 135]. Проте Україна у складі СРСР була учасницею Паризької конвенції з охорони промислової власності 1883 року, що нею встановлена охорона для товарних знаків і знаків обслуговування, з 1965 року, і підтвердила відповідні зобов’язання у 1991 році вже в статусі незалежної держави [4].

Тому особливий інтерес викликає смислове наповнення поняття «знак для товарів і послуг» у термінологічній системі промислової власності в національному законодавстві та хронологія його формування.

Першим на теренах Російської імперії законом, що визначав поняття товарного знаку, були Правила про товарні знаки від 25.02.1896 р. [5]. Як слушно зазначає В. В. Орлова, поняття «товарний знак», наведене у Правилах, зберігає свою актуальність і понині [6, с. 326].

У статті 1 Закону 1896 року було визначено, що товарними знаками є «…усякого роду знаки, що виставляються промисловцями і торговцями на товарах або упаковках і посуді, у яких вони зберігаються, для відрізнення їх від товарів інших промисловців і торговців, як наприклад: клейма, тавра, печатки, пломби, капсюлі, мітки (виткані та вишиті), етикетки, віньєтки, девізи, ярлики, обкладинки, малюнки оригінальних видів упаковки і т.п.). ».

Правила містили ряд обмежень для реєстрації і використання позначення у якості товарного знаку, які використовуються і в сучасних актах законодавства. Так, п. 3 Закону 1896 року заборонялося виставлення товарних знаків «1) …з написами і зображеннями, що суперечать суспільному порядку, моралі або благопристойності; 2) з написами і зображеннями, завідомо неправдивими або такими, що мають метою введення покупців в оману…». Крім того, не міг бути зареєстрованим товарний знак, який недостатньо відрізнявся від знаків, наданих у виключне користування підприємцям або торговцям для однорідних товарів, увійшов у загальне користування або складався з окремих цифр, букв чи слів, які за своїм видом, розташуванням або поєднанням не мали відрізняльного значення.

Дія Правил 1896 р. на території більшовицької Росії була зупинена низкою декретів радянської влади (1918–1922 рр.), що розглядали товарний знак виключно з потреб справляння мит і упорядкування діяльності державних підприємств. Домінування інтересів держави визначало зміст правової норми і у таких актах СРСР, як Декрет РНК РСФСР від 10.11.1922 р. «Про товарні знаки», Постанова РНК СРСР «Про товарні знаки» 18.06.1923 р., Постанова ЦВК СРСР «Про товарні знаки» від 12.02.1926 р., Постанова ЦВК СРСР та РНК СРСР «Про виробничі марки та товарні знаки» № 47/455 від 07.03.1936 р. [7]; Постановою 1936 р. було запроваджено окреме позначення для виробника товару (виробнича марка), що її належало наносити на товар в обов’язковому порядку, а товарний знак міг бути використаний поряд з виробничою маркою факультативно.

Постановою Ради Міністрів СРСР «Про товарні знаки» від 15.03.1962 р. № 442 [8] було застосовано новий підхід: товарний знак міг позначати лише товари, виготовлені за спеціальними замовленнями підприємства (за зразками, особливим рецептурами і т.д.). Зважаючи на уніфікацію виробництва, нав’язану державою у промисловій сфері, для більшості товарів масового споживання проставляння товарного знака дійсно втратило сенс. Для ідентифікації виробників послуг було запроваджено знак обслуговування.

Під час оновлення цивільного законодавства СРСР та УРСР у 1961−1962 роках відносини з охорони та користування товарними знаками і знаками обслуговування залишилися неврегульованими на рівні кодексів. На підзаконному рівні Положення про товарні знаки, затверджене Наказом Держкомвинахідництва СРСР від 25.06.1962 р. № 144а [9], об’єднало товарний знак і знак обслуговування у єдиному визначенні: «…1. Товарний знак і знак обслуговування є оригінально оформлене художнє зображення (оригінальні назви і слова, окремі поєднання букв, цифр, віньєтки, різні види упаковок, художні композиції і малюнки в поєднанні з буквами, цифрами, словами або без них і т.п.), що служить для відмінності товарів або послуг одного підприємства від однорідних товарів або послуг інших підприємств і для їх реклами.».

Таким чином, у СРСР з 1936 року були розмежовані позначення для товарів та виробників товарів і торговельних підприємств, а з 1962 року почали використовуватись одночасно одразу чотири поняття: виробничі марки, товарні знаки, знаки обслуговування та торгові марки, що призвело до розмивання поняття товарного знаку. З 1962 року термін «товарний знак» у текстах нормативних актів означав також і знак обслуговування.

Зміна засад господарювання і поява ринкових відносин зумовили прийняття в СРСР ряду нових законів, що врегульовували економічну сферу. Так, у статті 148 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік [10] було встановлено, що право на товарний знак (знак обслуговування) охороняється державною і посвідчується свідоцтвом у відповідності до Закону СРСР про товарні знаки і знаки обслуговування. У ст. 1 Закону Союзу РСР № 2293-I від 03 липня 1991 року «Про товарні знаки і знаки обслуговування» вперше в СРСР поняття «товарний знак» дістало закріплення на законодавчому рівні: «…Товарний знак і знак обслуговування (надалі – товарний знак) – це позначення, яке здатне відповідно відрізняти товари і послуги одних юридичних осіб або громадян від однорідних товарів і послуг (надалі – товари) інших юридичних осіб або громадян.» [11].
Це визначення з певними уточненнями було згодом інкорпороване українським законодавцем до Тимчасового положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні [12], яким на першому етапі розвитку національного законодавства з інтелектуальної власності були врегульовані відносини з питань охорони прав на знаки для товарів і послуг. Так, «товарний знак і знак обслуговування (товарний знак)» у п. 8 Положення дефінувалися як «…позначення, призначені для відповідно відрізнення товарів і послуг, які виробляють чи надають одні фізичні або юридичні особи, від однорідних товарів і послуг (далі – товари), які виробляють чи надають інші фізичні або юридичні особи.». Тимчасове положення втратило чинність у частині правової охорони товарних знаків з прийняттям Закону від 15.12.1993 року № 3689-ХII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [13].

Ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначає, що позначенням можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та їх комбінації, а також будь-яка комбінація таких позначень. І далі, знак для товарів і послуг − це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Відтак, з 1994 року у нормативних актах чинного законодавства України вживається саме термін «знак для товарів та послуг» у такому значенні: «…позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.».

Цивільний кодекс України 2004 року у ст. 492 вперше закріпив поняття «торговельна марка» і визначив, що торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів

Бачимо, що у нормі ст. 492 Цивільного кодексу, на доповнення до дефініції, закріпленої у Законі 1993 року, ідентифікуюча функція закріплена як визначальна ознака торговельної марки.
Розглядаючи питання співвідношення категорій «торговельна марка», «знак для товарів і послуг», О. А. Рассомахіна приходить до висновку про тотожність понять та про можливу їх уніфікацію шляхом переходу до єдиного поняття «торговельна марка» при подальшому удосконаленні законодавства [14]. Поняття «торговельна марка» оцінюється багатьма цивілістами як доречне і таке, яке повністю відповідає потребам часу.

На противагу усталеному підходу правників, експерт-мовознавець Л. І. Шевченко, оцінюючи термінологічне співвідношення категорій «товарний знак», «торгова марка», «знак сервісу (обслуговування)» приходить до висновку, що у термінологічній парі «марка» – «знак» родовим є знак, оскільки може використовуватися для позначення і товарів, і послуг, тоді як марка є поняттям видовим. [15, с. 42]. Л. І. Шевченко пропонує замість поняття «торгова марка» використовувати «знак сервісу», що є більш точним мовно і відповідатиме підходам, що закріплені у міжнародному законодавстві.

Отже, поняття «знак для товарів і послуг» включає в себе поняття «товарний знак» і «торгова марка», які не є юридичними категоріями. Натомість, є слушною точка зору Л. Д. Романадзе, яка зазначає, що «…незалежно від обраного термінологічного позначення (торговельний знак, торговельна марка чи знак для товарів і послуг) у всіх випадках ідеться про один і той самий об’єкт права інтелектуальної власності, а не про різні правові категорії» [16, с. 197].

Тим часом, в англійському написанні для позначення відповідних понять звичайно використовується «trademark» і «service mark», зокрема у п. 2 ст. 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності до об’єктів правової охорони належать два самостійних об’єкти – «товарний знак» та «знак обслуговування» [17]. Визначення відповідних понять Паризька конвенція залишає у компетенції держав-учасниць: ч. 1 ст. 6 Конвенції вказує, що умови подання заявки та реєстрації товарних знаків визначаються в кожній країні Союзу її національним законодавством.

Та і в пострадянських державах відповідником до вітчизняного «знак для товарів і послуг» є «товарний знак», а у практичній діяльності вітчизняних фахівців-юристів та економістів, у студентів юридичних і неюридичних спеціальностей в ходу неюридичні терміни «торгова марка», «товарний знак», «торговий знак».
Бачимо, таким чином, що поняття «знак для товарів і послуг» у тому вигляді, як воно представлене у чинному цивільному законодавстві, повністю виконує свої ідентифікуючі функції і є родовим стосовно цілого ряду видових понять, таких як товарний знак, знак обслуговування. З позиції законодавця терміни «знак для товарів і послуг» і «торговельна марка» є тотожні, проте запровадження нового для вітчизняної цивілістики терміну «торговельна марка» з порушенням семантичної ієрархії в частині «марка» лише посилило плутанину у досить хаотичному ще з радянських часів термінологічному ряду.

Тому при викладанні студентам відповідних тем з курсів «Цивільне право», «Право інтелекутальної власності» варто зупинятися окремо на роз’ясненні семантичного і термінологічного навантаження понять «торговельна марка», «знак для товарів і послуг», «товарний знак», «знак обслуговування» у їх взаємозв’язку, підкреслюючи при цьому важливість використання саме легальних визначень у їх точному значенні при здійсненні правозастосовної діяльності.

Література:

  1. Минков А. М. Международная охрана интеллектуальной собственности. Санкт-Петербург : Питер, 2001. 720 с.
  2. Дроб’язко В. С., Дроб’язко Р. В. Право інтелектуальної власності : навч. посібник. Київ : Юрінком Інтер, 2004. 512 с.
  3. Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України : навч. посібник для студ. юрид. вузів і фак. ун-тів. Київ : Юрінком Інтер, 1998. 336 с.
  4. Статус Паризької конвенції про охорону промислової власності. Статус, Міжнародний документ ООН від 15.07.2002 № 995_a84 // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_a84
  5. Полное собраніе Законовъ Россійской Имперіи: Собраніе третіе. Томъ ХVI. 1896. Отделеніе I. Отъ № 1235-13610 и дополненія. СанктПетербургъ : Государственная типографія, 1899. 422 с.
  6. Право интеллектуальной собственности : учебник / И. А. Близнец, Э. П. Гаврилов, О. В. Добрынин [и др.] ; под ред. И. А. Близнеца. Москва : Проспект, 2013. 960 с.
  7. О производственных марках и товарных знаках : Постановление ЦИК СССР та СНК СССР от 07.03.1936 № 47/455 // Интернет архив законодательства СССР. [База данных]. 2011−2019. URL : http://www.libussr.ru/doc_ussr/ussr_4066.htm (дата обращения : 12.04.2019).
  8. О товарных знаках : Постановление СовМина СССР от 15.05.1962 № 442 // Интернет архив законодательства СССР. [База данных]. 2011−2019. URL : http://www.libussr.ru/doc_ussr/ussr_1432.htm (дата обращения : 12.04.2019).
  9. Приказ Государственного комитета по делам изобретений и открытий СССР от 25.06.1962 № 144а // Интернет архив законодательства СССР. [База данных]. 2011–2019. URL : http://www.libussr.ru/doc_ussr/usr_5849.htm (дата обращения : 12.04.2019). 
  10. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик. Утв. Пост. ВС СССР от 31.05.1991 N 2211-1 // Оф. сайт Консультант Плюс. [База данных]. 1997-2019. URL : http://ww.w.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_972:1f3214bd8e158065a000913c2f3c7e041417dc46/ (дата обращения : 12.04.2019).
  11. О товарных знаках и знаках обслуживания. Закон СССР от 03.07.1991 № 2293-1 // Ведомости Съезда народних депутатов СССР и Верховного Совета СССР, 1991, № 30, ст. 864.
  12. Про Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні : Указ Президента України від 18 вересня 1992 р. № 479/92 // Збірник указів Президента від 30.09.1992. № 3.
  13. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг : Закон України від 15.12.1993 № 3689-XII // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 7, ст. 36.
  14. Рассомахіна О. А. Поняття торговельної марки та її співвідношення із суміжними категоріями // Форум права : електронний журнал. 2007. № 3. С. 212–223. URL : http://www.nbuv.gov.ua/e–journals/FP/2007–3/07roaisk.pdf (дата звернення : 12.04.2019).
  15. Шевченко Л. І. Понятійна відповідність термінів «товарний знак», «торгова марка», «знак сервісу (обслуговування)» у сфері законодавства з інтелектуальної власності в Україні // Інтелектуальний капітал. 2003. № 6. С. 41−43.
  16. Право інтелектуальної власності : підручник / [О. І. Харитонова, Є. О. Харитонов, Т. С. Ківалова, В. С. Дмитришин, О. О. Кулініч, Л. Д. Романадзе та ін.] ; за заг. ред. О. І. Харитонової. Київ : Юрінком Інтер, 2017. 540 с.
  17. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.03.1883 р. // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_123 (дата звернення : 12.04.2019).

Works Cited