Вісник Академії адвокатури України

2019 • Том 16 • Число 1(42)

УДК | UDC : 341.61
DOI: 10.37692/visnyk.aau.16.1(42).80-85
Посилання | Cite as:

Механізми врегулювання інвестиційних спорів в рамках міжнародних інвестиційних угод. Вісник Академії адвокатури України. . Том 16. Число 1(42). С. 8085.
DOI: 

Ключові слова | Keywords:

Надійшла до редакції:
Оприлюднена онлайн: 10 жовтня 2019

Copyright © 2019 Загороднюк А.

Creative Commons Ця стаття розповсюджується на умовах Ліцензії Creative Commons Із зазначенням авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна

Link to Механізми врегулювання інвестиційних спорів в рамках міжнародних інвестиційних угод

Механізми врегулювання інвестиційних спорів в рамках міжнародних інвестиційних угод

Анастасія Загороднюк

Анастасія Загороднюк

Право, магістратура • студентка
Академія адвокатури України

Анотація | Abstract

У статті проведено аналіз механізмів вирішення інвестиційних спорів перебачених у міжнародних інвестиційних угодах. Зокрема, досліджено засоби врегулювання спорів у контексті Вашингтонської конвенції про вирішення інвестиційних спорів від 18.03.1965 р., Угоди про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи 15.04.1994 р., Сеульської конвенції про заснування багатостороннього агенства з гарантій інвестицій 11.10.1985 р. Визначено критерії звернення суб’єктів до механізмів вирішення інвестиційних спорів.

Постановка проблеми

З урахуванням викликів і проблем, які постають на сьогодні у сфері інвестиційних відносин, що пов’язані зі змістом міжнародних інвестиційних угод, виникає необхідність здійснення державами колективних зусиль, які можуть зробити істотний внесок в забезпечення більш ефективного та дієвого функціонування існуючої системи норм в сфері міжнародних інвестицій та посилити їх орієнтацію на цілі економічного зростання та розвитку. Це могло б поступово підвищити прозорість і стабільність інвестиційних відносин, поліпшити узгодженість норм в галузі міжнародних інвестицій на всіх рівнях, а також забезпечити рівноправну участь усіх держав, незалежно від рівня їх розвитку, в даному процесі. Проблема вирішення міжнародних інвестиційних спорів є досить актуальною в сучасних умовах у зв’язку з тим, що кількість позовів стосовно інвестицій поданих в національні суди держав, міжнародні арбітражні установи, в Арбітражний трибунал Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів з кожним роком зростає.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання механізмів вирішення інвестиційних спорів висвітлювалися у працях І. З. Фархутдінова, Д. К. Лабіна, Г. Шварценбергера, В. М. Коссака.

Виклад основного матеріалу

Держави робили чимало зусиль для укладення регіональних і багатосторонніх угод з метою посилення захисту інвестицій. Система міжнародних інвестиційних угод на сьогодні є роздробленою, складною і різноманітною. Вона включає тисячі окремих угод, між якими не існує координації в рамках всієї системи. Вона є багаторівневою, тобто вона включає інвестиційні договори різного рівня: двосторонні, субрегіональні, регіональні, міжрегіональні, секторальні, багатосторонні з обмеженим числом учасників і власне багатосторонні угоди. Серед таких угод можна виділити три надважливі міжнародні інвестиційні угоди.

У 1965 році Всесвітній банк відкрив для підписання Конвенцію про врегулювання інвестиційних спорів між державами та фізичними і юридичними особами інших держав. Конвенція передбачала створення Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів (МЦВІС) для здійснення арбітражного розгляду спорів між інвесторами та державами, і надалі цей механізм став спільною рисою Двосторонніх інвестиційних договорів (ДІД). МЦВІС став загальновизнаним міжнародним органом по вирішенню інвестиційних спорів.Міжнародні інвестиційні спори відрізняються змішаним суб’єктним складом, відтак в ролі позивача виступає приватний іноземний інвестор, а як відповідач – держава-реципієнт капіталу. Спори між державою та іноземним інвестором щодо інвестиційних відносин є приватноправовими та, відповідно до норм міжнародного публічного права, підлягають вирішенню в національних судах однієї з сторін спору. Як правило, такими судами є суди держави, на територію якої здійснюється інвестиція. При цьому, слід зауважити той факт, що більшість договорів «Про взаємний захист та заохочення інвестицій» передбачають можливість розгляду інвестиційного спору міжнародним арбітражем.

Компетенція МЦВІС, виходячи зі змісту ст. 25 Вашингтонської конвенції визначається з урахуванням обставин, що мають відношення до предмета розгляду спору (ratione materiae) і обставин, що відносяться до осіб, які беруть участь у спорі (ratione personae).

Ratione materiae МЦВІС становлять суперечки, які, по-перше, мають правовий характер, і по-друге, прямо пов’язані з інвестиціями. Закріплення правової природи спору спрямоване на виключення з компетенції Центру моральних та політичних розбіжностей сторін спору, а також спорів, що мають комерційний характер. Будучи заснованим на міжнародній угоді – Вашингтонській конвенції МЦВІС займає особливе місце в системі недержавних юрисдикційних органів. З одного боку, правовою основою діяльності МЦВІС є міжнародний договір, який зобов’язує держав-учасниць виконувати рішення МЦВІС, та з іншого – механізм, запропонований в рамках Конвенції, має всі риси міжнародного третейського суду – комерційного арбітражу.

Ratione personae передбачає, що сторонами інвестиційного спору можуть бути держави-учасниці Вашингтонської конвенції (або уповноважений орган, про який держави інформували Центр) та юридична або фізична особа іншої держави-учасниці Вашингтонської конвенції. Таким чином, коло суб’єктів, які можуть звернутися до Центру досить широке: в нього входять фізичні та юридичні особи, які не мають статусу комерційної організації. Крім того, національність юридичної особи визначається згідно з нормами міжнародного приватного права.

Однак, невиконання критерію ratione personae не є безумовною перешкодою для звернення до Центру з метою врегулювання інвестиційного спору. У 1978 році було прийнято Правила додаткових процедур (Additional Facility Rules), які уможливили звернення до МЦВІС  в тих випадках, коли одна зі сторін – держава, яка не бере участь у Вашингтонській конвенції, або інвестор має громадянство такої держави. Правила додаткових процедур визначають, що спори між державою та громадянином іншої держави мають право на арбітраж в рамках МЦВІС у тих випадках, якщо:

  • вони є інвестиційними спорами між сторонами, одна з яких не є державою-учасницею МЦВІС або особою, що має громадянство держави-учасниці МЦВІС;
  • вони безпосередньо випливають з інвестиційних відносин між сторонами, принаймні одна з яких є державою-учасницею МЦВІС або громадянином держави-учасниці МЦВІС [3, с. 5].

МЦВІС розглядає правові інвестиційні спори: спори, які пов’язані з експропріацією, з недотриманням зобов’язань за контрактами, а також з правовими режимами, наданими іноземному інвестору державою приймання інвестицій. Процедуру врегулювання інвестиційних спорів регулюють розділи 3 і 4 Вашингтонської конвенції, а також Примирливий і Арбітражний регламенти.

Детальні вимоги до змісту заяви викладені в Процедурних правилах [4]. Однак, не зважаючи на те, що в Процедурних правилах досить чітко описані вимоги до змісту заяви, це не позбавляє заявника права отримати попередні консультації Центру з цього питання.

Актуальність Вашингтонської конвенції полягає в тому, що вона передбачила створення Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів в якості міжнародної організації і включила норми, що регулюють порядок розгляду інвестиційних спорів. З прийняттям Вашингтонської конвенції були закладені інституційні основи правових механізмів вирішення інвестиційних спорів. Вашингтонська конвенція вперше встановила універсальний міжнародно-правовий спосіб вирішення такої категорії спорів. Для приведення в дію механізму, встановленого цією конвенцією, не потрібно ні наявності системи страхування іноземних інвестицій, ні укладення двосторонніх міжнародних угод про їх захист. Саме підписання конвенції дає можливість державам прийняти передбачену нею процедуру вирішення спорів в будь-яких випадках, коли йдеться про іноземні приватні інвестиції і коли сторонами в спорі виступають держави та іноземний інвестор.

Держави, що розвиваються також прагнули досягти своєї мети щодо встановлення зобов’язань, які б мали юридичну силу, для інвесторів і забезпечення самостійності в галузі (сфері) національного регулювання інвестицій. Так з допомогою прийнятої в 1974 році резолюції Організації Об’єднаних Націй, яка закликає до встановлення нового міжнародного економічного порядку, який включав право на експропріацію іноземних інвестицій, здійснювану лише відповідно до національного законодавства. Такий розвиток подій поряд з новими хвилями експропріації змусило більше число розвинених держав виступити з ініціативами укладення ДІД.

Новий консенсус знайшов своє відображення в прийнятті в ході Уругвайського раунду торговельних переговорів трьох багатосторонніх угод, що включають питання, пов’язані з інвестиціями. У Генеральній угоді СОТ про торгівлю послугами (ГАТС) передбачено створення механізму для лібералізації інвестицій в секторі послуг. В угоді про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи (ТРІМС) забороняється встановлення деяких вимог до діяльності іноземних інвесторів, які не сумісні з зобов’язаннями ГАТТ щодо національного режиму або кількісних обмежень.

Угоди Уругвайського раунду започаткували суттєві зміни. Одна з них відображала зростаюче визнання зв’язків між торгівлею та інвестиціями. В результаті, норми з питань міжнародних інвестицій приймалися в рамках двосторонніх, регіональних і міжрегіональних угод і багатосторонніх угод з обмеженим числом учасників, присвячених торговим і інвестиційним операціям і спрямованих на заохочення таких операцій. Крім різних положень, які передбачають лібералізацію і заохочення торгівлі, ці угоди включали зобов’язання, що стосуються лібералізації, захисту та/або заохочення інвестицій між сторонами.

ТРІМС вперше на практиці передбачила деякі міжнародно-правові норми регулювання іноземних інвестицій. Тобто, держави зробили вагомий крок для розширення сфери дії положень ГАТТ для регулювання міжнародних інвестицій, що спрямовані на створення ліберального режиму міжнародної торгівлі.

Також, заслуговує уваги діяльність заснованого в 1988 році на основі Сеульський конвенції 1985 року Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (БАГІ), що є за правовою природою міждержавною міжнародною організацією. Агентство було створене для доповнення державних та приватних джерел страхування інвестицій від некомерційних ризиків, що пов’язані з інвестиційною діяльністю. Правовий статус Агентства, який передбачений ст. 1 Конвенції, прямо визначений як юридична особа, в формі акціонерного товариства, що займається комерційною діяльністю (ст. 2, 27 Конвенції).

Однак, не уточнюється національна приналежність юридичної особи, з чого слід вважати, що такий статус БАГІ має у всіх державах-членах.

Згідно зі ст. 2 Конвенції, завданням Агентства є стимулювання потоку інвестицій в продуктивних цілях між державами-членами та особливо в держави, що розвиваються, доповнюючи тим самим діяльність МБРР, МФК та інших міжнародних фінансових установ [2].

Агентство здійснює страхову діяльність інвесторів, гарантуючи їм захист вкладень і компенсацію у випадку виникнення збитків, понесених інвестором.  Сеульська конвенція передбачила повне коло питань, що стосуються страхування іноземних інвестицій в державі перебування, а саме: визначає сторони договору страхування; інвестиції, що підпадають під умови страхування; страхові ризики; питання страхового відшкодування; врегулювання спорів.

Агентство укладає приватно-правовий договір безпосередньо з інвестором, що в свою чергу, зобов’язує інвестора щорічно перераховувати страхові внески, рівні процентної ставки від суми, яку страхує Агентство. Що стосується обов’язків з боку Агентства, то вони полягають в тому, що воно зобов’язується виплатити інвестору певну страхову суму в залежності від збитків, яких зазнав інвестор.

За таких умов, Агентству в порядку суброгації переходить право на пред’явлення претензій до відповідної держави, яка порушила свої зобов’язання перед інвестором, з яким було укладено двосторонній інвестиційний договір. Як результат, спір переходить зі сфери приватноправового регулювання в сферу міжнародно-правового регулювання.

Так, в сфері міжнародного публічного права виникає питання про те, як вирішити спір, який виникає між БАГІ і державою-членом цієї організації щодо виплати коштів, які належать Агентству, в силу переходу права вимоги в порядку суброгації. Справа в тому, що спір є міжнародно-правовим, оскільки сторони такого спору є суб’єктами публічного  права, а зміст заявленої вимоги носить виключно комерційний характер. З цього приводу Сеульська конвенція закріплює таке положення: у тому випадку, коли БАГІ виступає в якості суброгата, учасники спору можуть домовитися про порядок його вирішення. Певною особливістю є те, що відповідно до теорії міжнародного публічного права, міжнародні організації мають обмежену правосуб’єктність, що передбачає обмежену сферу їхньої діяльності, а також спеціалізацію на конкретній сфері правовідносин. Однак, завдяки правовому статусу БАГІ  – спір виникає не між державами, а між однією державою, в яку були направлені інвестиції, та міжнародною організацією.

Сеульська конвенція чітко відображає об’єктивну тенденцію сучасного розвитку суспільних відносин, а саме зближення двох правових систем: міжнародного публічного і міжнародного приватного права.

Висновок

Отже, можна зробити висновок, що головною метою вищезазначених угод є створення спеціального механізму правових норм, що регулюватимуть інвестиційні відносини для забезпечення здійснення інвестиційної діяльності.

Аналіз міжнародно-правових документів, що регулюють іноземниі інвестиції, свідчить про те, що багатосторонній рівень їх регламентації має як позитивні сторони, так і недоліки. Перевагою його є універсальність, що дозволяє здійснювати регулювання статусу міжнародних інвестицій загальними нормами. Недоліком можна вважати те, що багато держав не беруть участі в багатосторонніх угодах, або не приєднуються до них взагалі.

Література:

  1. Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами : Конвенція від 18.05.1965 р. URL : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/995_060
  2. Сеульська конвенція про заснування багатостороннього агентства з гарантій інвестицій: Конвенція від 11.10.85 р. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_268
  3. ICSID Additional Facility Rules. April 2006 // International Centre for Settlement of Investment Disputes. URL : https://icsid.worldbank.org/en/Documents/icsiddocs/AFR_English-final.pdf
  4. Rules of Procedure for the Institution of Conciliation and Arbitration proceedings (Institution rules) // International Centre for Settlement of Investment Disputes. 2016. URL : https://icsid.worldbank.org/en/documents/icsiddocs/icsid%20convention%20english.pdf

Works Cited