Вісник Академії адвокатури України

2019 • Том 16 • Число 2(43)

УДК | UDC : 343.98
DOI: 10.37692/visnyk.aau.16.2(43).13-21
Посилання | Cite as:

Актуальні проблеми сучасної практики комісійної й комплексної судової мистецтвознавчої експертизи. Вісник Академії адвокатури України. . Том 16. Число 2(43). С. 1321.
DOI: 

Ключові слова | Keywords:
6 ЗАВАНТАЖИТИ файл .PDF : ~286 kB

Надійшла до редакції:
Оприлюднена онлайн: 12 грудня 2019

Copyright © 2019 Гора І.

Creative Commons Ця стаття розповсюджується на умовах Ліцензії Creative Commons Із зазначенням авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна

Link to Актуальні проблеми сучасної практики комісійної й комплексної судової мистецтвознавчої експертизи

Актуальні проблеми сучасної практики комісійної й комплексної судової мистецтвознавчої експертизи

Ірина Гора

Ірина Гора

доктор юридичних наук • професорка
Академія адвокатури України

Анотація | Abstract

Стаття присвячена аналізу сутності й проблемності комплексних і комісійних судово-мистецтвознавчих експертиз. Автор розглядає особливості проведення експертиз даного виду і зазначає, що цей мистецтвознавча експертиза є найбільш проблемним з окремих видів судових експертиз внаслідок яскраво виразної суб’єктивної природи гуманітарних знань, що використовуються в разі її проведення. Звертається увага на те, що в ході комплексної мистецтвознавчої експертизи виокремлюють два етапи: техніко-технологічне дослідження матеріальної структури предмета, в якому визначається автентичність предмету, тобто визначається, чи є він справжнім або імітацією (копією) та мистецтво-художнє дослідження (формально-стилістичний аналіз та історико-мистецтвознавче дослідження), в ході здійснення якого встановлюють місце й час створення предмета, його функціональне призначення, а також виготовлення.

Постановка проблеми

Судова мистецтвознавча експертиза є процесуальною формою використання спеціальних мистецтвознавчих знань в судочинстві. В результаті її проведення органами досудового розслідування й судом отримується нова інформація, яка має доказове значення і яка не може бути отримана іншим процесуальним шляхом. Сьогодні така експертиза призначається практично в усіх видах судочинства, зокрема: в цивільному процесі – в майновому праві, майнових спорах, авторському праві; в адміністративному – у випадках незаконного переміщення через кордон культурних цінностей, їхнього неповернення в державу; в господарському процесі – у випадках встановлення вартості об’єктів (предметів, мистецтва та архітектурних пам’ятників, які є предметом охорони держави), що перебувають у власності юридичних осіб; у випадках невиконання договірних зобов’язань, пов’язаних з продажем творів мистецтва, спорів, що стосуються захисту, оренди й страхування творів живопису, графіки; спорів, що торкаються захисту, оренди, авторського права юридичних осіб тощо. Отже, з точки зору практичної експертної діяльності, предметом цього виду судової експертизи є інформація про фактичні дані, що встановлюють на основі спеціальних знань для дослідження матеріалів господарської, адміністративної, цивільної або кримінальної справи. Матеріальними об’єктами судової мистецтвознавчої експертизи виступають: твори образотворчого (живопис, скульптура, графіка) та декоративно-прикладного професійного й народного мистецтва, предмети антикваріату, стародруки, музичні інструменти, предмети нумізматики, фалеристики, боністики, геральдика та вексилологія (герби, прапори); друкована продукція, аудіо- та відеозаписи, фотографії тощо. У більшості випадків при дослідженні цих об’єктів виникає необхідність проведення комплексних судово-мистецтвознавчих експертиз або кількох монодисциплінарних експертиз одного предмету (комплексу експертиз). Це обумовлене тим, що часто в межах однієї експертної спеціальності неможливо вирішити конкретне питання, що має значення для правильного вирішення цивільної, адміністративної, господарської справи або кримінального провадження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

За останнє десятиліття має місце активізація в дослідженні вітчизняними й зарубіжними науковцями проблем призначення й проведення судово-мистецтвознавчих експертиз та оцінки їх результатів. Зокрема, з’явилась значна кількість наукових праць з проблем предмету, об’єктів та методів дослідження, завдань, що вирішуються цим класом судових експертиз. Це наукові праці вітчизняних і зарубіжних фахівців в галузі судово-мистецтвознавчої експертизи Л. К. Бондаренко, Т. Г. Кітової, Т. П. Москвіної, О. В. Піскунової, О. О. Смірнова, І. Л. Ходченко, Ш. Н. Хазієва. У той же час питання призначення й проведення комплексних та комісійних судово-мистецтвознавчих експертиз розглядаються дослідниками цих проблем фрагментарно, здебільшого стосовно творів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Мета дослідження

Метою даної статті є здійснення аналізу нормативно-правового та науково-методичного забезпечення проведення комісійних та комплексних судово-мистецтвознавчих експертиз.

Виклад основного матеріалу

Специфічною стороною судово-мистецтвознавчої експертизи є дослідження власних (невіддільних) суттєвих сталих ознак предметів мистецтва й архітектури, що мають потенційно фактичний характер, які сприяють визначенню історико-культурного та художнього статусу об’єкта судово-мистецтвознавчої експертизи. Основними завданнями цього виду експертизи є атрибуція досліджуваного твору, предмета або речі, тобто визначення часу, місця та інших обставин його створення, встановлення його справжності, культурної цінності, інколи – встановлення конкретного автора чи авторів твору. Іншими словами, така експертиза проводиться з метою встановлення наявності або відсутності можливості віднесення витворів мистецтва до спадщини певного або іншого автора, визначення ступеню схоронності предмета, наявності або відсутності реставраційних робіт, визначення належності до певного періоду часу, а також для встановлення того, чи є досліджуваний предмет культурною, історичною, науковою, художньою, археологічною або іншою цінністю.

Науковці підкреслюють, що судово-мистецтвознавча експертиза є найбільш проблемним з окремих видів судових експертиз внаслідок яскраво виразної суб’єктивної природи гуманітарних знань, що використовуються в разі її проведення [1, с. 127]. З одного боку, мистецтвознавча експертиза здається доступною внаслідок всезагальної впевненості у власному розумінні мистецтва, а отже, компетентності майже всіх шанувальників мистецтва у питаннях оцінки художнього достоїнства предметів мистецтва, з іншого – можна побачити очевидні труднощі в оцінці вірогідності експертного висновку, внаслідок високого рівня мімікрії і підробок, у тому числі історичних реконструкцій, які зроблені в минулому. У зв’язку з цим Л.К.Бондаренко звертає увагу на те, що в силу яскраво виразного суб’єктивного уявлення щодо власної професійної значимості експертами-мистецтвознавцями виносяться вкрай суб’єктивні оцінки, котрі повністю залежать від професійного самосприйняття мистецтвознавця. На її думку, на перший план має виходити знавецтво (визначення цінності витворів мистецтва засобами атрибуції), яке передбачає наявність професійного досвіду не лише на рівні академічних хрестоматійних знань, а й на практичному верифіційному рівні – їх застосування (переперевірки, фальсифікації, розвитку, фрагментації, аналогії, узагальнення, аналізу) в реальній обстановці. Знавецтво передбачає вузьку спеціалізацію мистецтвознавця або іншого спеціаліста в певній галузі [2]. Судово-мистецтвознавча експертиза в силу її яскраво виразного суб’єктивного характеру, що ґрунтується на естетичному почутті, має базуватися на комісійному або комплексному підході, особливо у випадках визначення особливих культурних, історичних якостей предмету, що забезпечить коректність оцінки мистецтвознавчого висновку в судочинстві.

У загальному розумінні комісійною є експертиза, яка проводиться двома чи більшою кількістю експертів, що мають кваліфікацію судового експерта за однією експертною спеціалізацією (фахівцями в одній галузі знань). Комісія експертів може утворюватися суб’єктом, який призначив експертизу, або керівником експертної установи, підрозділу. Задача такої групи полягає не у комплексуванні результатів дослідження, а у підтвердженні кожного висновку окремо для встановлення їх ідентичності. Груповий характер дослідження полягає не у підсумовуванні ознак, що встановлені кожним експертом окремо як єдиного способу отримання вірогідного висновку, а у забезпеченні об’єктивності й надійності результатів дослідження завдяки участі в дослідженні кількох фахівців.

Особливістю мистецтвознавчого знання є його яскраво виразний суб’єктивний особистісний характер, оскільки таке знання передбачає обов’язкову наявність свого власного бачення, своєї власної інтерпретації фактів і подій. В судово-експертному висновку окрім атрибуції, як суто мистецтвознавчому методі дослідження, значне місце займають етико-естетичні почуття мистецтвознавця, його світогляд, рівень культури, а також його соціокультурний статус, котрий визначає ступінь авторитетності його оцінок. Тому мистецтвознавці, що звичні до публічного висловлювання своєї думки, асоціюють її часто із «істинним глибоким знанням», що підкреслює суб’єктивний, суто особистісний характер, у тому числі результатів і висновків судової мистецтвознавчої експертизи. Для подолання цього суб’єктивного фактору, що перешкоджає об’єктивізації результатів експертного дослідження, пропонують призначення комісійної експертизи, за якої у осіб, уповноважених оцінювати отримані в результаті дослідження фактичні обставини, з’явиться можливість розглядати їх як об’єктивний доказ. Отримані в результаті спільного дослідження експертні висновки й будуть наслідком процесу об’єктивізації мистецтвознавчого знання, що значною мірою знизить ендофізичний суб’єктивний контекст експертного висновку [3, с. 22]. У складі комісії експертів, котрій доручено проведення судово-мистецтвознавчої експертизи, кожний експерт незалежно й самостійно проводить дослідження у повному обсязі, оцінює результати, отримані ним особисто та іншими експертами, й формує власні висновки за поставленими питаннями в межах своїх спеціальних знань. Дійшовши до загального висновку, експерти складають й підписують спільний висновок або повідомлення про неможливість надання висновку. У випадку виникнення розбіжностей між експертами кожний з них чи експерт, який не погоджується з іншими, надає окремий висновок. Оцінка такого висновку надається в кожному конкретному випадку тією особою, яка уповноважена використовувати отримані результати в доказуванні з урахуванням інших наявних в неї доказів.

Характерною тенденцією в сучасній експертній практиці є перехід від ізольованих досліджень, обмеженого використання знань з однієї галузі науки до комплексних досліджень, в котрих поєднані дані різних наук, методи, що є різними за своєю науковою природою. Посилення значущості комплексних досліджень, одночасний і послідовний аналіз об’єкта різними методами з подальшим узагальненням отриманих результатів й синтезу єдиного знання про об’єкт – важливий прояв інтегративних тенденцій сучасного наукового знання [4, c. 99−100]. Більшість експертних задач, які вирішуються судово-мистецтвознавчою експертизою, носять комплексний характер, що зумовлено їх інтегративним характером. Вирішення таких експертних задач потребує спеціальних знань, що відносяться до різних експертних компетенцій. 
Комплексність в науковому дослідженні – це не просте складання методів різноманітних наук, не просте слідування синтезу за аналізом, а злиття наук воєдино при вивченні загального для них об’єкта [5, с. 52]. Поява й становлення інституту комплексного експертного дослідження продиктована необхідністю всебічного, глибокого дослідження речового доказу з метою отримання максимально можливої різнорідної інформації, необхідної для вирішення конкретної проблеми. Відома вітчизняна науковець й судовий експерт Е. Б. Сімакова-Єфремян слушно підкреслює, що інтеграційним є не тільки об’єкт комплексної експертизи, а й її предмет, завдання, суб’єкт та сукупність методів (тобто спеціальні знання), що застосовуються для вирішення завдань комплексної експертизи шляхом їх комплексування. Без інтеграції спеціальних знань виконання комплексної експертизи, а отже й пізнання об’єкта, стає неможливим. Саме тому слід мати на увазі, що не тільки комплексний об’єкт визначає підстави для класифікування комплексних судово-експертних досліджень, а й суб’єкт – тобто розподіл першого рівня має відбуватися на підставі виокремлення того суб’єкта (судового експерта), якому належить провідна роль у вирішенні завдань комплексних судово-експертних досліджень [6, с. 37]. Сучасна базова теоретична концепція комплексної експертизи ґрунтується на таких положеннях: комплексні експертизи можуть проводитися лише за умов, коли в дослідженні беруть участь не менше двох експертів; при проведенні комплексної експертизи дослідження проводиться експертами різних спеціальностей; кожний з експертів при проведенні комплексної експертизи діє в зоні своєї компетенції і не може втручатися в чужу зону знань, тобто фактично компетенції надається деякий абсолютний і обмежувальний характер; експерт дає висновок від свого імені на підставі досліджень, проведених ним особисто відповідно до його спеціальних знань і несе за даний висновок відповідальність у встановленому законом порядку.

Сутність поняття «комплексна експертиза» має передусім процесуальний характер, хоча сама дефініція в процесуальному законодавстві України передбачена не в усіх видах судочинства. Основні проблеми пов’язані саме з призначенням комплексних експертиз, оскільки в процесуальних законах чітко не визначено підстав для їх призначення, йдеться лише про те, що вона проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань (ч. 1 ст. 149 ЦПК України, ч. 1 ст. 110 КАС України, ч. 1 ст. 106 ГПК України). Певна некоректність законодавчих приписів у формулюванні сутності комплексної експертизи призводить до проблем на практиці, оскільки не зрозумілим є те, у яких випадках необхідно призначати для дослідження певного об’єкта комплекс різних експертиз, а у яких – єдину комплексну експертизу. 

При визначенні комплексної експертизи необхідно робити акцент на тому, що така експертиза проводиться експертами різних спеціальностей для вирішення питань, суміжних для різних родів (видів) судових експертиз. Тим самим уточнюється, що йдеться про спеціальні знання в галузі різних родів і видів експертиз, а не різних методів дослідження. Комплексна експертиза призначається, коли питання, що поставлене експерту, неможливо вирішити фахівцями якої-небудь однієї галузі знань. Тобто підставою призначення комплексної експертизи є одне загальне питання, а не загальний об’єкт, наданий на експертне дослідження, різні властивості котрого можуть бути досліджені фахівцями різних спеціальностей як комплекс окремих експертиз. Міжпредметна проблематика обумовлює обов’язковий комплексний характер дослідження. Комплексною є експертиза, що проводиться не менше ніж двома експертами із застосуванням спеціальних знань з різних галузей науки, техніки або інших спеціальних знань (різних напрямів у межах однієї галузі знань) для вирішення одного спільного (інтеграційного) завдання. До проведення таких експертиз у разі потреби залучаються як експерти експертних установ, так і фахівці установ та служб (підрозділів) інших центральних органів виконавчої влади або інші фахівці, що навіть не працюють у державних спеціалізованих експертних установах [4, с. 100−101].

Важливим питанням призначення судово-мистецтвознавчої експертизи є такий правовий аспект як визначення того, хто вирішує питання щодо її комплексності. Цілком очевидним є те, що це має бути прерогативою особи або органу, що залучив експерта і призначив експертизу. У постанові, ухвалі або зверненні про призначення комплексної судової експертизи вказуються такі дані: те, що експертиза комплексна і її найменування за видами (класами, родами, підвидами); місце та дата винесення постанови чи ухвали (звернення); посада, звання й прізвище особи, що призначила комплексну судову експертизу (залучила судових експертів); найменування органу, що призначив комплексну судову експертизу; найменування провадження або справи і її номер; обставини справи, які мають значення для проведення комплексної судової експертизи; підстави для призначення комплексної судової експертизи; прізвища експертів або установа (установи), експертам якої доручене її проведення; провідна установа; у разі участі в проведенні комплексної експертизи особи, яка не працює в експертній установі, – також прізвище, ім’я та по батькові, освіта, спеціальність, місце роботи, адреса цієї особи, інші дані; питання, які виносяться на вирішення експертам; перелік об’єктів, що підлягають дослідженню (у тому числі порівняльних зразків та інших матеріалів, направлених експертам, або посилання на такі переліки, що містяться в матеріалах справи); дозвіл на використання в разі необхідності методів, що викликають пошкодження чи знищення об’єктів дослідження або застереження щодо заборони використання руйнівних методів; інші дані, які мають значення для проведення комплексної судової експертизи.

В разі проведення комплексних мистецтвознавчих експертиз й інтеграції результатів досліджень кількох експертів між їх дослідженнями мають виникати й певні окремі логічні зв’язки. Комплекс ознак, котрий виокремлюється кожним з експертів, є недостатнім для загального висновку, проте при їх поєднанні утворюється сукупність таких ознак, достатня для висновку. За такого судження формується загальний висновок, який підписують всі експерти. Загальна логічна характеристика комплексної мистецтвознавчої експертизи полягає в тому, що досліджувана задача логічно поділяється на необхідну кількість елементів, до того ж кожний з них досліджується самостійно окремим експертом, а інтеграція загального висновку проводиться експертом, який вирішує кінцеву задачу, шляхом синтезу висновку кожного експерта. При цьому характер знань даного експерта та його компетенція до уваги не беруться. Однією з важливих проблем є розробка загальної методики вирішення завдань комплексної мистецтвознавчої експертизи, тобто вироблення загального алгоритму дій експертів різних спеціальностей в процесі кооперації їх спеціальних знань у формі комплексної експертизи. Поряд з цією проблемою існує й інша, яка тісно пов’язана з першою, а саме – виявлення й науковий аналіз «пограничних» завдань судових експертиз. Це, в свою чергу, буде сприяти вирішенню наступної проблеми комплексного дослідження в судовій експертизі, що полягає в спільній розробці експертами різних спеціальностей (у тому числі й різних відомств) комплексних методик вирішення найбільш актуальних завдань.

Практика судово-мистецтвознав­чого дослі­дження свідчить про різноманіття об’єктів судово-мистецтвознавчої експертизи, якими є твори образотворчого (живопис, скульптура, графіка) та декоративно-прикладного (професійного й народного) мистецтва, кіно- та відеографічна продукція, фотоматеріали тощо. Такі твори можуть бути виконані з різних матеріалів, а також зафіксовані на будь-яких носіях, зокрема, паперових, магнітних і кінострічках, електронних тощо. Це можуть бути, наприклад, екслібриси, предмети фалеристики та нумізматики, монументальні пам’ятки культури, предмети одягу, історичного текстилю, кіно- й відеофільми та ін. Вітчизняні фахівці А. О. Долуда та О. С. Пукліч виокремлюють два напрями судової мистецтвознавчої експертизи за характером питань, які вона вирішує стосовно певних об’єктів, а саме: де об’єктами досліджень є твори пластичних і прикладних мистецтв та предмети антикваріату; де об’єктами досліджень є інформація (відео-, фотозображення, тексти), що стосується суспільної моралі. Інакше кажучи, можна визначити, що до першого напряму судових мистецтвознавчих експертиз належать матеріальні культурні цінності, які мають (або можуть мати) історичне, художнє, наукове, етнографічне або інше значення, а до другого – духовні цінності, що відтворюють окремі аспекти суспільної моралі [7, с.400].

Витвори мистецтва, зокрема картини, часто становлять значну матеріальну й художню цінність, й тому стають об’єктами різноманітних протиправних посягань. Володільцю картини інколи доводиться віддавати її на оцінку або реставрацію, передавати для демонстрації на виставку, на збереження, для транспортування тощо. Для захисту своєї власності володільці витворів мистецтва вдаються до різних методів: ставлять спеціальні видимі чи приховані позначки, застосовують спеціальні маркувальні системи. Проте всі такі застережні засоби мають суттєвий недолік: змінюють зовнішній вид об’єкта, мітки можуть бути виявлені зловмисниками і підроблені або перенесені (скопійовані) з одного об’єкта на інший. Фахівцями в галузі судово-трасологічної експертизи свого часу була розроблена методика ідентифікації витворів образотворчого мистецтва, що ґрунтується на фундаментальному положенні щодо індивідуальної унікальності предметів матеріального світу. У загальному плані ця методика передбачає виявлення й фіксацію комплексу індивідуальних сталих ознак, необхідних й достатніх для подальшої ідентифікації картини. Підставою для розробки методики слугували неодноразові звернення володільців цінних картин, авторство котрих не було встановлене, перед вимушеною передачею їх на техніко-технологічне або мистецтвознавче дослідження з подальшою атрибуцією. У таких випадках експертами-трасологами картина ретельно оглядається й досліджується з метою виявлення зовнішніх ознак полотна чи підрамника, за якими можна було б у подальшому її ідентифікувати.

У одному з конкретних випадків, наведеному в матеріалах експертної практики, зазначалось, що особа, яка була володільцем цінної картини, мала намір передати її на огляд мистецтвознавцям та фахівцям в галузі техніко-технологічного дослідження з наступною оцінкою її вартості. Фахівцями в галузі трасологічних досліджень було прийнято рішення для ймовірної в майбутньому ідентифікації картини використовувати ознаки як полотна картини та його живописного шару, так і підрамника. Увага експертів була звернута на значну кількість пошкоджень живописного шару картини у вигляді розтріскувань – так званих кракелюр, що свідчило про давність виготовлення картини. Їх форма, розмір, взаємне розташування, характер виразності країв створювали індивідуальний комплекс ознак, котрий в майбутньому можна було б використовувати для ідентифікації.

figure 1Мал. 1. Кракелюри

Окрім того, на полотні були виявлені привнесені ознаки: механічне пошкодження живописного шару картини у вигляді відшарувань верхнього шару на ділянках біля підрамника, а також нашарування сторонньої речовини світло-бежевого кольору на зворотному боці полотна. До того ж групи виявлених ознак були сталими [8, с. 61−62]. Судово-трасологічні дослідження й описання витворів образотворчого мистецтва  з детальною фотографічною фіксацією загальних та ідентифікаційних ознак забезпечують збереження досліджуваного предмету та виключають ймовірні спори щодо його стану, нових ушкоджень й справжності. 
У багатьох випадках експерту доводиться досліджувати матеріали художнього виробу, підпис або клеймо автора, манеру (стиль) письма, ознаки пізнішого впливу (псування, переробки, реставрації). В ході такої комплексної експертизи виокремлюють два етапи: техніко-технологічне дослідження матеріальної структури предмета, в якому визначається автентичність предмету, тобто визначається, чи є він справжнім або імітацією (копією) та мистецтво-художнє дослідження (формально-стилістичний аналіз та історико-мистецтвознавче дослідження), в ході здійснення якого встановлюють місце й час створення предмета, його функціональне призначення, а також виготовлення (школа, стиль, автор/сюжет) [9, с. 45-46].

Вітчизняні науковці В. Архіпов та Е. Чернявська на прикладі ідентифікаційних досліджень антикварних ікон розкрили поетапність експертного дослідження та коло застосовуваних експертами методів. Вони зазначають, що під час досліджень антикварних ікон експерти вирізняють декілька методів: техніко-технологічний, стилістичний, іконографічний, документальний і підкреслюють, що всі методи досліджень під час ідентифікації ікон слід використовувати у комплексі. Техніко-технологічний метод пов’язаний з історією виготовлення художніх матеріалів. Для визначення оригінальності антикварної ікони необхідно провести техніко-технологічні методи дослідження складу фарб, способу їх нанесення, які використовувались у різні часи; дошки або полотна, підписів, надписів і навіть гвіздків за допомогою методів ІЧ-спектроскопії, мікрохімічного, термохімічного, люмінесцентного та емісійного спектрального аналізів, у поляризованому білому світлі і у світлі видимої люмінесценції, збудженої УФ-променями. Техніко-технологічне дослідження природним чином включає уявлення про художню практику в історичному значенні і, крім того, реконструкцію цієї практики стосовно конкретної ікони та зіставлення результатів з відомими даними. Крім того, технологічне обстеження твору дає матеріал, який можна документально зафіксувати, і в цьому сенсі дане обстеження доступно і об’єктивно представляє антикварну ікону. Велике значення при ідентифікації, зокрема визначенні автентичності ікон, має реставрація. Ретельна розчистка живопису від більш пізніх записів допомагає точній атрибуції ікони, відродженню її у первісному вигляді [10].

Зазвичай, експертиза картини як твору мистецтва на предмет її справжності – це комплексне дослідження, над яким працюють мистецтвознавці та експерти-технологи. Експерти-мистецтвознавці аналізують картину з точки зору подібності із базою еталонного матеріалу: авторська манера, характер почерку, фарби, котрими користувався художник. Експерти-технологи вивчають витвір мистецтва, застосовуючи спеціальне лабораторне обладнання. Експертними задачами при цьому будуть такі: встановлення часу створення досліджуваного витвору; підтвердження або виявлення авторства, регіону створення або художньої школи; визначення ступеня збереженості витвору, характеру реставраційного втручання в його структуру; визначення художньої, історико-культурної та наукової цінності витвору. Спочатку проводиться візуальний огляд. Експерти мистецтвознавці, які знайомі з творчістю певного художника й специфікою його індивідуальної манери, оцінюють, наскільки робота співвідноситься з безспірними витворами конкретного автора. При цьому звертається увага на композицію, сюжет, манеру написання, промальовку, колір і світло тощо. Якщо на картині є підпис художника, то експертами вирішується питання, чи збігається він з оригінальним, відомим за безспірними працями цього художника підписом. Експертом-технологом аналізуються всі елементи картини: основа, ґрунт, шар фарби. Зазвичай, в арсеналі експертів-технологів є рентгено-флуорисцентні пістолети-аналізатори, інфрачервоні спектрометри та інше сучасне обладнання. Дані, що отримані в процесі комплексної експертизи, зіставляються з еталонним матеріалом, після чого робиться кінцевий висновок щодо авторства, часу створення, школи живопису та ін.

Висновки

Судова мистецтвознавча експертиза як такий, що формується, клас судових експертиз становить собою множинність експертних досліджень, об’єднаних спільністю знань, котрі слугують джерелом формування теоретичних та методичних основ даного виду судової експертизи у всьому різноманітті її об’єктів. Найбільш доцільною організаційною формою судової мистецтвознавчої експертизи є комісійна експертиза, яка проводиться із залученням кількох експертів, з такою, що відповідає їх основній професійній діяльності вузькою спеціалізацією з метою об’єктивізації результатів дослідження, або комплексна експертиза, коли для вирішення широкого спектру експертних задач необхідним є інтеграційний й комплексний підхід із застосуванням експертних знань, які відносяться до різних експертних компетенцій. 
 

Література:

  1. Бондаренко Л. К. Основные аспекты компетентности субъекта судебной искусствоведческой экспертизы // Наука. Техника. Технологии (политехнический вестник). Краснодар : Издательский Дом-Юг, 2013. № 1−2. С. 126−131.
  2. Бондаренко Л. К. Историческая реконструкция как предмет исследования судебной искусствоведческой экспертизы // Современное право. Москва : Новый индекс, 2015. № 2. С. 92–96.
  3. Бондаренко Л. К. Доказательственное содержание судебной искусствоведческой экспертизы // Теория и практика судебной экспертизы №3(39), 2015. С.17−22.
  4. Гора І. В., Колесник В. А. Класифікація судових експертиз: в кн.: Судові експертизи в процесуальному праві України: навчальний посібник / за заг. ред. О.Г.Рувіна. Київ: Вид-во Ліра-К, 2019. 424 с.
  5. Кедров Б. М. Классификация наук. Москва: Мысль, 1985. 543 с.
  6. Сімакова-Єфремян Е. Б. Теоретико-правові та методологічні засади комплексних судово-експертних досліджень: дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09. Харків, 2017. 516 с.
  7. Долуда А. О., Пукліч О. С. Класифікація об’єктів судової мистецтвознавчої експертизи // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики: зб. наукових праць. Вип. 16. Харків : Право, 2016. С. 399−405.
  8. Хазиев Ш. Н., Бушин А. В. О судебно-трасологической идентификации произведений изобразительного искусства с целью исключения подмены или повреждения // Теория и практика судебной экспертизы. Том 13. № 1(2018). С. 60−64. DOI: 10.30764/1819-2785-2018-13-1-60-64.
  9. Гора І. В. Проблеми судово-мистецтвознавчої експертизи в судочинстві України // Часопис Академії адвокатури України, том 8. № 4 (29) 2015 С. 42−49.
  10. Віктор Архіпов, Елеонора Чернявська. Методика ідентифікації антикварних ікон під час проведення судово-товарознавчих експертиз на митницях України // «КДК». № 2 (52) червень, 2008. C. 13–20.

Works Cited

Arkhipov, Viktor, and Eleonora Cherniavska. "Metodyka Identyfikatsii Antykvarnykh Ikon Pid Chas Provedennia Sudovo-Tovaroznavchykh Ekspertyz Na Mytnytsiakh Ukrainy". KDK, no. 2 (52), 2008, pp. 13–20.

Bondarenko, L. K. "Dokazatel'stvennoe Soderzhanie Sudebnoy Iskusstvovedcheskoy Ekspertizy". Teoriya I Praktika Sudebnoy Ekspertizy, no. 3(39), 2015, pp. 17−22.

Bondarenko, L. K. "Istoricheskaya Rekonstruktsiya Kak Predmet Issledovaniya Sudebnoy Iskusstvovedcheskoy Ekspertizy". Sovremennoe Pravo, no. 2, 2015, pp. 92-96.

Bondarenko, L. K. "Osnovnye Aspekty Kompetentnosti Sub'ekta Sudebnoy Iskusstvovedcheskoy Ekspertizy". Nauka. Tekhnika. Tekhnologii (Politekhnicheskiy Vestnik), no. 1-2, 2013, pp. 126-131.

Doluda, A. O., and O. S. Puklich. "Klasyfikatsiia Obiektiv Sudovoi Mystetstvoznavchoi Ekspertyzy". Teoriia Ta Praktyka Sudovoi Ekspertyzy I Kryminalistyky, no. 16, 2016, pp. 399-405.

Hora, I. V. "Problemy Sudovo-Mystetstvoznavchoi Ekspertyzy V Sudochynstvi Ukrainy". Chasopys Akademii Advokatury Ukrainy, vol. 8, no. 4(29), 2015, pp. 42-49.

Hora, I. V., and V. A. Kolesnyk. "Klasyfikatsiia Sudovykh Ekspertyz". Sudovi Ekspertyzy v Protsesualnomu Pravi Ukrainy, edited by O. H. Ruvin, Lira-K, 2019.

Kedrov, B. M. Klassifikatsiya Nauk. Mysl’, 1985.

Khaziev, Shamil’ N., and Aleksei V. Bushin. "Application of Trace Evidence Analyses in Fine Art Identification to Rule Out Fraudulent Substitution or Damage". Theory and Practice of Forensic Science, vol. 13, no. 1, 2018, pp. 60-64. Russian Federal Centre of Forensic Science of the Ministry of Justice (RFCFS), doi:10.30764/1819-2785-2018-13-1-60-64.

Simakova-Yefremian, E. B. "Teoretyko-pravovi ta metodolohichni zasady kompleksnykh sudovo-ekspertnykh doslidzhen". 2017. Kharkiv, Doctoral dissertation.