Вісник Академії адвокатури України

2019 • Том 16 • Число 2(43)

УДК | UDC : 343.711
DOI: 10.37692/visnyk.aau.16.2(43).50-58
Посилання | Cite as:

Окремі правові орієнтири щодо застосування закону про кримінальну відповідальність за вчинення крадіжки (ст. 185 КК України): аналіз судової практики. Вісник Академії адвокатури України. . Том 16. Число 2(43). С. 5058.
DOI: 

Ключові слова | Keywords:
3 ЗАВАНТАЖИТИ файл .PDF : ~139 kB

Надійшла до редакції:
Оприлюднена онлайн: 12 грудня 2019

Copyright © 2019 Лисько Т.

Creative Commons Ця стаття розповсюджується на умовах Ліцензії Creative Commons Із зазначенням авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна

Link to Окремі правові орієнтири щодо застосування закону про кримінальну відповідальність за вчинення крадіжки  (ст. 185 КК України):  аналіз судової практики

Окремі правові орієнтири щодо застосування закону про кримінальну відповідальність за вчинення крадіжки (ст. 185 КК України): аналіз судової практики

Тетяна Лисько

Тетяна Лисько

кандидат юридичних наук
Академія адвокатури України

Анотація | Abstract

У статті аналізується і узагальнюється судова практика застосування закону про кримінальну відповідальність під час проведення крадіжки (ст. 185 КК України), надаються правові орієнтири для вирішення окремих проблем кваліфікації даного злочину.

Право власності в Україні охороняється законом. Зокрема, у розділі VI Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК України) встановлено, які саме суспільно небезпечні діяння проти власності є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

За даними прокуратури у 2017−2018 році, питома вага злочинів проти власності становить 60,9% від загальної кількості злочинів, вчинених на території України. З них більше 50% від загальної кількості злочинів «традиційно» становить крадіжка. Як показує судова практика, при кваліфікації вказаної групи злочинів виникають суттєві проблеми, навіть не зважаючи на детальні рекомендації Пленуму Верховного Суду України, що містяться у постанові № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» [1].

Проблемні питання кримінально-правової регламентації злочинів проти власності розглядались у працях відомих вітчизняних та зарубіжних вчених М. І. Бажанова, Г. М. Борзенкова, В. О. Владимирова, Л. Д. Гаухмана, В. О. Глушкова, Б. М. Головкіна, В. Г. Гончаренка, О. О. Горішного, Л. М. Демидової, Ю. А. Дорохіної, В. П. Ємельянова, М. М. Ісаєва, Л. М. Кривоченко, Г. Л. Крігера, С. Я. Лихової, Ю. І. Ляпунова, П. С. Матишевського, М. І. Мельника, М. П. Михайлова, В. О. Навроцького, М. І. Панова, О. С. Сотули, Є. Л. Стрельцова, В. Я. Тація, І. С. Тишкевича, В. В. Тіщенко М. І. Хавронюка та ін.

Наразі, зважаючи на питому вагу вчинених крадіжок, беручи до уваги значну кількість рішень Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду України (далі − ВС ККС), щодо кваліфікації даного складу злочину, можемо констатувати, що існує проблема кваліфікації одного з найбільш розповсюджених злочинів проти власності. Беручи до уваги практичні проблеми застосування положень, що містяться в ст. 185 КК України, враховуючи рекомендації ВС ККС, аналізуючи узагальнення судової практики, спробуємо дати загальні правові та правозастосовні орієнтири щодо кваліфікації крадіжки в окремих проблемних випадках.

Привласнення особою знайденого або чужого цінного майна, що випадково опинилося у неї, не є викраденням і виділено законодавцем у самостійний склад злочину (ст. 193 КК України). Кримінальна відповідальність настає лише у випадках, коли предметом злочину є чуже майно або скарб, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність. При цьому у судові практиці виникають проблеми відмежування даного складу злочину та привласнення майна, що не є кримінально караним, від таємного викрадення чужого майна (крадіжки) (ст. 185 КК України).

За вироком Ковпаківського районного суду м. Суми особу засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України і визнано виним у тому, що він, перебуваючи в приміщенні букмекерської контори, побачив як у потерпілого випав з рук мобільний телефон. Користуючись відсутністю уваги з боку сторонніх осіб, та тим, що його дії залишаються таємними для оточуючих, діючи з корисливим умислом, з метою власного збагачення, підійшов до дивану, під яким лежав мобільний телефон, забрав телефон собі та з викраденим майном з місця вчинення кримінального правопорушення зник [2]. За висновком ВС ККС, заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, в таких випадках слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.

На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна [3].

Таким чином, заволодіння майном, залишеним потерпілим, та умисне перешкоджання у його поверненні, є крадіжкою чужого майна, а не привласненням знахідки.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив й у інших постановах. За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 09 грудня 2016 року особу засуджено за ч. 1 ст. 185 КК. Він 30 жовтня 2015 року приблизно о 16.25, перебуваючи в приміщенні відділення банку «Альфа Банк», шляхом вільного доступу, таємно викрав з поверхні банківського терміналу належний потерпілому гаманець з грошовими коштами та банківськими картками на загальну суму 6793 гривень 81 копійка. У касаційній скарзі захисник стверджує, що обвинувачений не мав наміру викрадати чуже майно. Гаманець взяв, оскільки вважав, що його загублено та хотів повернути власнику. Встановлені у кримінальному провадженні обставини свідчили про те, що обвинувачений при виявленні в пункті здійснення розрахунково-касових операцій гаманець з платіжними картками, на яких було зазначено прізвище та ім’я їх володільця, не вчинив жодних дій, спрямованих на виявлення його власника і негайне повернення майна (звернення до співробітників банку або до правоохоронних органів), натомість помістив його до своєї кишені та вийшов з приміщення.

ВС ККС зазначив, що враховуючи, що гаманець було залишено у приміщенні банку біля банківського терміналу де постійно перебуває велика кількість людей, обвинувачений не міг не розуміти, що власник може повернутись за своїм майном, що потерпілий і зробив через 25 хвилин після того, як залишив гаманець, однак його там не виявилось. Крім того, грошові кошти, які знаходились у гаманці обвинувачений витратив, що вказує на відсутність наміру щодо повернення майна законному власнику. Таким чином, ВС ККС дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК [4].

Такі висновки судів узгоджуються і з правовою позицією Верховного Суду Украї­ни, зазначеною у постанові від 11 грудня 2014 року [5], постанові від 2 жовтня 2018 року [6], постанові від 18 липня 2019 року [7]. Таким чином, заволодіння майном, яке з будь-яких причин опинилось у неналежному, але відомому власникові місці, слід розцінювати як крадіжку. У таких випадках діє презумпція «забутості».

Ще одна проблема кваліфікації таємного викрадення чужого майна виникає при відмежуванні вказаного злочину від шахрайства.

Так, вироком Горностаївського районного суду Херсонської області від 22 січня 2018 року та ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 12 квітня 2018 року у кримінальному провадженні особу засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України. За обставинами справи він викрав сумку з речами та продуктами харчування, що належали потерпілій, чим завдав їй матеріальної шкоди на загальну суму 4157 грн. Він чув, як потерпіла домовлялася з водієм автобуса передати сумку іншій особі й допоміг потерпілій занести сумку до салону автобуса. Засуджений також їхав цим автобусом, назвавшись сином потерпілої, забрав сумку з автобусу.

У касаційній скарзі прокурор просив змінити згадані судові рішення, адже, на його думку, відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження вчинене засудженим діяння необхідно перекваліфікувати з ч. 2 ст. 185 на ч. 2 ст. 190 КК України (шахрайство), адже особа заволоділа майном потерпілої шляхом обману, що залишилося без належної правової оцінки судів нижчих інстанцій.

Як установив місцевий суд, потерпіла добровільно не передавала своєї сумки, що є обов’язковою ознакою шахрайства. Фактично обвинувачений використав обставини, що об’єктивно склалися на момент крадіжки, то ж обман водія у конкретному випадку був лише способом доступу до чужого майна, вилучаючи яке у присутності сторонніх осіб, він розраховував на те, що його дії не будуть сприйматися цими особами як протиправні. Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то вчинене ним суспільно небезпечне діяння не може утворювати шахрайства. Тому дії останнього суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 185 КК. Як вказав ККС ВС, шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов’язковості передачі їй майна або права на нього. При цьому обов’язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Якщо ж обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, тобто вилучення майна відбувалося таємно, то склад шахрайства відсутній, і такі дії слід кваліфікувати як крадіжку.

Таким чином, Колегія суддів Першої судової палати ККС ВС не знайшла правових підстав для перекваліфікації дій засудженого на ч. 2 ст. 190 КК України і залишила вирок Горностаївського районного суду Херсонської області від 22 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 квітня 2018 року без змін, чоловік був засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України [8].

Досить часто у судовій практиці трапляються проблеми й при встановленні наявності такої кваліфікуючої ознаки як «проникнення у житло, інше приміщення, сховище».
Інколи правозастосовні органи помилково ототожнюють проникнення у житло, приміщення, сховище із зломом, подоланням перешкод. А за відсутності таких обставин, помилково упускають ознаку проникнення. Цей історичний «рудимент» поступово долається неодноразовими вказівками ККС ВС.

Так, наприклад, у одній із справ обвинувачений проник до тамбурного приміщення квартир, звідки таємно викрав майно, належне потерпілим. Вхід до тамбурного приміщення квартир був обладнаний металевими дверима із замком, але на момент вчинення злочину не були замкнені. Він викрав майно на загальну суму 3097 грн 18 коп., після чого із викраденим майном з місця вчинення злочину зник. ККС ВС обґрунтовано відзначив, що проникненням особи до сховища є незаконне вторгнення до нього будь-яким способом, у тому числі й без подолання засобів захисту сховища. Сховищем може бути будь-яке місце, яке призначене для постійного чи тимчасового зберігання майна і має засоби захисту від доступу сторонніх осіб (такими засобами можуть бути двері, обладнані чи не обладнані замком, огорожа тощо). Двері можуть бути закриті на замок чи за допомогою іншого охоронного пристрою, так і відкриті. Навіть у випадку, якщо зазначені вхідні двері були не зачинені на замок, дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ознакою «незаконне проникнення» [9].

Аналогічну правову позицію ВС ККС висловив у справі, де обвинувачений через відчинені двері проник до приміщення тамбуру квартир, який відокремлений від загального коридору дверима із замком, звідки з метою таємного викрадення чужого майна на загальну суму 7499,99 грн. в даній справі виникла проблема встановлення, що саме слід розуміти під «іншим приміщенням» і чи може вважатись таким тамбур квартир. Апеляційний суд зазначив, що не може вважатися «іншим приміщенням», проникнення до якого є кваліфікуючою ознакою, самостійно відокремлена мешканцями частина загального коридору, яка примикає до їхніх квартир, оскільки дане приміщення не призначене для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей. Однак, на думку колегії суддів, апеляційним судом дано неправильну кримінально-правову оцінку діям обвинуваченого, оскільки відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів «інше приміщення» − це завжди певне приміщення (будівля, споруда чи їх частина), окрім житла, яке використовується для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та має будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб, що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння до нього сторонніх осіб [10].

Для інкримінування вказаної кваліфікуючої ознаки також важливим є факт усвідомлення особою незаконності входження (потрапляння) у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення злочину. А та обставина, що вхід до тамбуру був тимчасово полегшений через незачинені двері ще не свідчить про те, що доступ у це приміщення був вільним, оскільки викрадені речі знаходились у межах спеціально обладнаного для зберігання майна приміщенні з дверима, на які було встановлено засоби охорони від доступу сторонніх осіб та які відділяли тамбур від приміщень загального користування (коридору та сходової клітки).

Усе це вказувало на наявність у суду обґрунтованих об`єктивних підстав вважати, що будь-яка стороння особа мала би ідентифікувати вказане приміщення як таке, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей та до якого ця стороння особа не могла би потрапити без дозволу його володільців [10].

Окремі застереження щодо кваліфікації крадіжки, вчиненої з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, надані й у інших постановах ККС ВС.

Так, зокрема, наголошується, що огороджена територія, у тому числі приватного домоволодіння, може бути віднесена за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань, засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо), які об’єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).

При цьому необхідно встановити об’єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідне місце чи територію як «сховище». При здійсненні такої правової оцінки необхідно виділяти фізичний та юридичний критерії розуміння поняття «проникнення». Зокрема, для визначення фізичного критерію підлягають встановленню: 1) факт входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища); 2) час, спосіб, місце та обставини входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) з урахуванням режиму доступу до нього та до майна, яким бажає заволодіти особа. Для з’ясування юридичного критерію слід встановлювати: 1) незаконність входження (потрапляння) в приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому, що обумовлюється відсутністю в особи права на перебування там, де знаходиться майно, яким вона бажає незаконно заволодіти; 2) мету, яку досягає особа, вчиняючи обрані дії, усвідомлення нею характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) чи перебування в ньому, передбачення наслідків вчиненого діяння.

При цьому суд вказав у своєму рішенні, що обов’язковою ознакою проникнення є його незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати у перелічених місцях, де знаходиться майно [11].

Неодноразово у постановах ККС ВС вказувалось, якщо особа шляхом обману або зловживання довірою безперешкодно (з дозволу або за запрошенням уповноваженої особи) потрапила до приміщення з обмеженим доступом з метою таємного викрадення чужого майна, її дії слід кваліфікувати як крадіжку, поєднану з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище [12; 13; 14].

Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на ті випадки, коли суди помилково інкримінують обставину «проникнення у житло, інше приміщення, сховище». Не може визнаватись обтяжуючою обставиною, передбаченою ч. 3 ст. 185 КК України, проникнення:

  • на територію, огорожа якої встановлює лише її видимі межі (подвір’я домоволодіння) [15; 16];
  • у приміщення, до якого особа потрапила шляхом вільного доступу (приміщення банку). При цьому вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення злочину та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном [17];
  • якщо умисел на викрадення майна виник вже під час перебування у зазначених приміщеннях (наприклад, особа, перебуваючи у квартирі потерпілого, куди був запрошений як гість, усвідомлюючи, що за його діями ніхто не спостерігає, скориставшись тим, що господар квартири відволікся, шляхом вільного доступу таємно викрав ювелірні вироби, належні потерпілій, чим заподіяв останній матеріальної шкоди) [18].

Відповідно до сталої судової практики при з’ясуванні щодо наявності у діях особи такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення, має значення, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на викрадення майна. При цьому вказана кваліфікуюча ознака відсутня, якщо умисел на викрадення майна в особи виник під час її перебування всередині цього приміщення, сховища, житла тощо [19].

На шляхи вирішення даної проблеми вказують правозастосовці. Так, суддя Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області Артем Щербіна, зазначає, що невиправданим є така ситуація, коли законодавець не встигає за зміною суспільного розвитку та легітимними очікуванням людей, а судова практика «розростається» численними роз’ясненнями та уточненнями, ускладнюючи правозастосування. Він пропонує замінити кваліфікуючу ознаки «поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище» на «поєднана з проникненням у житло чи до іншого володіння особи», спираючись на положення ч. 2 ст. 30 Конституції України, ст.ст. 7, 13, 233 КПК України, ст. 162 КК України. При цьому не зайвим буде додати і примітку до ст. 185 КК України, де визначити поняття «інше володіння особи», до якого включити у тому числі й транспортні засоби. Застосування вказаної кваліфікуючої ознаки замість діючої, беззаперечно, дозволить виправити недосконалість диспозицій статті 185 КК України, оскільки поняття «інше володіння особи» за змістом значно ширше поняття «інше приміщення чи сховище», а також забезпечить уніфікацію практики притягнення осіб, які вчиняють схожі з об’єктивної сторони злочини [20].

Таким чином, у правозастосовній практиці існують суттєві проблеми кваліфікації таємного викрадення чужого майна (крадіжки). Дана стаття має практичне спрямування. У ній зроблена спроба узагальнити окремі найбільш вагомі орієнтири щодо правильного і типового застосування кримінального закону, вироблення стрункої правової позиції як при побудові захисту, так й при аргументації обвинувачення.

Література:

  1. Про судову практику у справах про злочини проти власності : Постанова пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 10. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09/conv
  2. Постанова Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 06 червня 2019 року. Справа № 592/9008/17, провадження № 51-10145 км 18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/82316101
  3. Постанова Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 06 червня 2019 року. Справа № 592/9008/17, провадження № 51-10145 км 18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/82316101
  4. Постанова Колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 листопада 2018 року. Справа № 127/3792/16-к. Провадження № 51-6601 км 18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/77720938
  5. Постанова Верховного Суду колегією Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 20 березня 2018 року. Справа № 464/3742/15-к. Провадження №51-850км18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/73001326
  6. Постанова Колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року. Справа № 686/23920/16-к. Провадження № 51-5623 км18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/76945367
  7. Постанова Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 липня 2019 року. Справа № 761/31918/14-к. Провадження № 51-795км19. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/83203551
  8. Постанова Колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 2 квітня 2019 року. Справа № 655/289/17. Провадження № 51-6728км18. URL : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80918735 
  9. Постанова Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 лютого 2018 року. Справа № 204/1275/16-к. Провадження № 51-357км18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/72525423
  10. Постанова Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 21 травня 2019 року. Справа № 754/17292/15-к. Провадження № 51-3933 км18. URL : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82034785
  11. Постанова Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 12 лютого 2019 року. Справа № 343/236/18. Провадження № 51-6891км 18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/79878961 
  12. Постанова Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 01 листопада 2018 року. Справа № 211/3761/15-к. Провадження № 51-1586 км 18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/77685015
  13. Постанова Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 листопада 2018 року. Справа № 636/779/16-к. Провадження № 51-2621км 18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/78129778
  14. Постанова Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 24 січня 2019 року. Справа № 759/4242/17. Провадження № 51-310км17. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/79439794
  15. Постанова Колегії суддів Першої палати Касаційного кримінального суду від 10 квітня 2018 року. Справа № 569/6988/16-к. Провадження № 51-2714км18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/73304847
  16. Постанова Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 21 листопада 2018 року. Справа № 655/802/16-к. Провадження № 51-2092км18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/78129801 
  17. Постанова Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 жовтня 2018 року. Справа № 523/16623/16-к. Провадження № 51-1406км18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/77181425
  18. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 08 листопада 2018 року. Провадження № 51-214км18. URL : http://reyestr.court.gov.ua/Review/77763699
  19. Огляд судової практики ККС у складі ВС у провадженнях про злочини проти власності. URL : https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Ogljad_KKS.pdf
  20. Щербіна А. Крадіжка: «сито» кваліфікації // Судебно-юридическая газета. 22.10.2019. URL : https://sud.ua/ru/news/blog/152912-kradizhka-sito-kvalifikatsiyi

Works Cited