Вісник Академії адвокатури України

2019 • Том 16 • Число 2(43)

УДК | UDC : 323.2
DOI: 10.37692/visnyk.aau.16.2(43).59-70
Посилання | Cite as:

Використання спеціальної інформаційної операції: правові аспекти. Вісник Академії адвокатури України. . Том 16. Число 2(43). С. 5970.
DOI: 

Ключові слова | Keywords:
0 ЗАВАНТАЖИТИ файл .PDF : ~166 kB

Надійшла до редакції:
Оприлюднена онлайн: 12 грудня 2019

Copyright © 2019 Селіна М.

Creative Commons Ця стаття розповсюджується на умовах Ліцензії Creative Commons Із зазначенням авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна

Link to Використання спеціальної інформаційної операції:  правові аспекти

Використання спеціальної інформаційної операції: правові аспекти

М. Селіна

М. Селіна

кандидат юридичних наук
Національна академія Служби безпеки України

Анотація | Abstract

В статті розглянуто питання щодо використання можливостей спеціальної інформаційної операції у діяльності Служби безпеки України, відповідно до законодавства України, що її регулює, обґрунтовано доцільність удосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності Служби безпеки України, наведено приклади вітчизняного та іноземного досвіду впровадження спеціальної інформаційної операції у діяльність правоохоронних органів, спеціальних служб тощо та її унормування.

Постановка проблеми

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується суттєвим збільшенням ролі інформаційної сфери для національної безпеки, що пов’язано з глобалізацією, стрімкою інформатизацією суспільства, активізацією міждержавної конкуренції, трансформацією поглядів на військово-політичне протиборство та появою нових форм суспільно-політичного протистояння.

Висока ефективність засобів інформаційного впливу, їх широкий спектр застосування і можливість прихованого використання зробили інформаційно-комунікативні технології досконалим способом реалізації зовнішньої та внутрішньої політики розвинених країн, а також стали причиною значної уваги науковців різних країн світу до дослідження феномену інформаційного протистояння, розробок теорії та практики використання інформаційно-комунікативних технологій (далі – ІКТ).

Провідні країни світу, насамперед, США, Ізраїль, Китай та інші активно проводять спеціальні інформаційні операції (далі – СІО), спрямовані на забезпечення своїх національних інтересів. Потужні можливості СІО широко використовує Російська Федерація, спрямовуючи їх, головним чином, для дестабілізації ситуації в Україні, маніпулювання суспільною думкою світової спільноти у вигідному для російського керівництва напрямку, а також для впливу на розвиток суспільно-політичної ситуації всередині самої РФ.

На жаль в нашій країні повне розуміння могутності та ефективності СІО прийшло разом з агресією РФ, яка використовувала можливості ІКТ для анексії АР Крим та дестабілізації ситуації на материковій частині України. А з отриманням цього негативного досвіду прийшло і розуміння необхідності використання можливостей ІКТ, а отже, постало питання використання можливостей СІО в діяльності ЗС України, СЗР України, СБ України та ін., як для протидії негативним інформаційним впливам на території України, зокрема з боку РФ, так і для звільнення окупованих та непідконтрольних Україні територій. Проте, використання новітніх ІКТ у діяльності державних органів, зокрема СБ України, потребує наявності відповідного їх нормативно-правового забезпечення. У зв’язку з цим виникає необхідність дослідження питання правового регулювання діяльності СБ України щодо можливості проведення СІО.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

В Україні вивченням загальноправових аспектів інформаційно-психологічного протиборства загалом, а також методів інформаційних впливів, займались вітчизняні науковці В. Антипенко, О. Власюк, М. Галамба, І. Гриненко, В. Горбулін, Л. Компанцева, А. Ліпкан, О. Литвиненко та інші. Переважно увага цих вчених зосереджувалась на дослідженні загально правових питань у сфері забезпечення національної безпеки України, у тому числі з використанням методів ІКТ, організації протидії зовнішнім інформаційним впливам, у т.ч. як фактору, що впливає на збільшення терористичних та радикальних загроз в Україні.

Метою статті

є дослідження нормативно-правового забезпечення діяльності СБ України з точки зору її використання в інтересах забезпечення національної безпеки України, у т.ч. із врахуванням досвіду провідних демократичних країн.

Виклад основного матеріалу

З урахуванням суттєвих суспільно-політичних змін в Україні та світі в цілому змінюється роль та місце державних інституцій в системі забезпечення державної безпеки. Все більшого значення для їх діяльності набуває право як головний регулятор суспільних відносин у різних сферах життя. Це безумовно стосується і СБ України при виконанні цією структурою своїх відповідних функцій. Отже, проведення СІО СБ України, як і загалом уся діяльність, повинні відповідати нормам чинного українського законодавства.

Наприкінці ХХ сторіччя відбулося переформатування поглядів на сучасне протиборство (військове, політичне, економічне тощо), і на перший план вийшли методи ІКТ. Зокрема, відбулися зміни у теорії та практиці застосування сил, а сучасна воєнна доктрина США отримала назву доктрини «м’якої сили», особливістю якої є те, що вона змушує об’єкт, на який спрямована, зробити щось за допомогою переконання. В основу зазначеної доктрини покладені т.зв. непрямі впливи, важливим напрямом здійснення яких є саме СІО, в основу яких, у свою чергу, покладені нові погляди на функціонування механізмів соціального контролю. Так, О. Литвиненко зазначив, що у розвинутих країнах ІКТ стали розглядати як другий чинник могутності країни після володіння зброєю масового знищення [27]. Про зміни поглядів щодо проведення внутрішньої та зовнішньої політики, забезпеченні національної безпеки країн, зокрема США відмічає С. Гриняєв, який стверджує, що з розвитком ІКТ головною стратегічною метою стали наступальні інформаційні дії та активний вплив на особистість, тобто людину, яка приймає рішення. Він наводить думку експертів США, що такі дії можуть бути найбільш ефективними в мирний час і на початкових етапах зародження конфлікту, що добре узгоджується з основними цілями політики національної безпеки США. Крім цього, він погоджується з висновком фахівців США, що трансформація загроз у ХХІ сторіччі, пов’язана з інформатизацією суспільства, призведе до того, що в майбутньому основна загроза буде надходити від всіляких терористичних, кримінальних і ін. організацій, у тому числі недержавних, учасники яких об’єднані в якісь мережеві структури. Подібні організації не мають чіткої ієрархічної структури підпорядкованості, часто не мають єдиного керівництва, координують свою діяльність з використанням засобів глобальних комунікацій. Як приклад такої організації фахівці США наводять «Аль-Каїду». С. Гриняєв зазначає, що експерти США наголошують, що в сучасній ситуації для досягнення перемоги в протистоянні з таким ворогом доцільно проводити СІО, у т.ч. за допомогою мережі Інтернет. Це, зокрема, пов’язане і з тим, що деякі традиційні механізми управління суспільством стають все менш ефективними і більш проблематичними, оскільки сучасна інформаційна революція (далі – ІР) дозволяє діяти різним гравцям «поза досяжністю» національних урядів. Як у сфері безпеки, так і в ряді інших галузей урядам вже сьогодні необхідно знайти нові механізми, щоб зберегти контроль над своїми державами та їх безпекою. Глобалізація, стрімка інформатизація суспільства, розвиток ІКТ та геостратегічні протистояння провідних країн світу за домінуючи позиції привели не лише до трансформації підходів до військового протистояння та революції у військовій справі, вони стали причиною революції в дипломатії  та появі нового виду політики – ноополітики, заснованої на інформаційній стратегії. Ноополітіка грунтується на застосуванні «м’якої», а не «грубої» сили, це метод реалізації політики в інформаційну епоху, який підкреслює першість ідей, духовних цінностей, моральних норм, законів і етики [7]. Отже, зважаючи на сучасну ситуацію у світі урядами провідних країн вже використовуються ІКТ, у т.ч. СІО, для реалізації внутрішніх та зовнішніх інтересів. Слід зазначити, що сучасна ситуація в Україні характеризується значною нестабільністю суспільно-політичної ситуації, значною кількістю зовнішніх та внутрішніх загроз безпеці країни. Тому впровадження в діяльність СБ України ІКТ, зокрема СІО, є нагальною потребою сьогодення і однією з головних передумов ефективного забезпечення  національної безпеки України. Проте, як ми вже зазначали, впровадження СІО в діяльність СБ України має відповідати вимогам законодавства України.

Загалом, межі діяльності будь-якого органу, у тому числі і СБ України, визначаються їх компетенцією, тобто завданнями, правами та обов’язками. Діяльність Служби безпеки України здійснюється у відповідності із вимогами чинного законодавства України. Правову основу діяльності СБ України, згідно Закону України «Про Службу безпеки України», становлять Конституція України, Закон України «Про Службу безпеки України» інші акти законодавства України,  відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною, а також внутрішні нормативно-правові акти. Цим же Законом визначені основні завдання СБ України, а саме:

захист державного суверенітету України, її конституційного ладу й територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб;

попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів проти миру й безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам держави [21].

Закон України «Про національну безпеку України» визначив СБ України одним із суб’єктів системи забезпечення національної безпеки України, об’єктами якої є:

  • людина і громадянин – їхні життя і гідність, конституційні права і свободи, безпечні умови життєдіяльності; 
  • суспільство – його демократичні цінності, добробут та умови для сталого розвитку; 
  • держава – її конституційний лади, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість.

При цьому, законодавцем зазначено, що під національною безпекою розуміється захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз. У зазначеному Законі, з урахуванням сучасної ситуації, визначені пріоритети національних інтересів, зазначені основні напрямки державної політики та основні функції суб’єктів національної безпеки України. Так, під загрозами національній безпеці України законодавець розуміє явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України, а до національних інтересів України віднесено – життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян. Законодавець, враховуючи геополітичну і внутрішню обстановку в Україні, у ст. 3 зазначеного Закону акцентував, що фундаментальними національними інтересами України є:

  1. державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;
  2. сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення.

При цьому, відповідно до приписів ст. 3 зазначеного Закону державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина, суспільства і держави. На нашу думку, зважаючи на зазначене необхідно виділити положення ст. 19 Закону, що розглядається, у якій визначено повноваження СБУ щодо протидії розвідувально-підривній діяльності проти України; боротьби з тероризмом; контррозвідувального захисту державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об’єктів критичної інфраструктури [16].

Одним з найголовніших серед нормативно-правових актів у сфері безпеки є Стратегія національної безпеки України, яка визначає загальні принципи, пріоритетні цілі, завдання і механізми захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз. Основними її цілями визначено мінімізацію загроз державному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України в межах міжнародно-визнаного державного кордону; відновлення мирного розвитку України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Стратегія віднесла до основних загроз національній безпеці:

агресивну політику Росії, яка здійснюються для виснаження української економіки і підриву суспільно-політичної стабільності з метою знищення держави Україна і захоплення її території, зокрема: розвідувально-підривну і диверсійну діяльність, дії, спрямовані на розпалювання міжетнічної, міжконфесійної, соціальної ворожнечі і ненависті, сепаратизму і тероризму, створення і всебічна підтримка, зокрема військова, маріонеткових квазідержавних утворень на тимчасово окупованій території частини Донецької та Луганської областей; тимчасова окупацію території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та дальші дії щодо дестабілізації обстановки у Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні; інформаційно-психологічну війну, приниження української мови і культури, фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності викривленої інформаційної картини світу;

діяльність незаконних збройних формувань, зростання злочинності, незаконне використання вогнепальної зброї; поширення корупції, її укорінення в усіх сферах державного управління; високий рівень "тінізації" та криміналізації національної економіки, кримінально-кланова система розподілу суспільних ресурсів; зменшення добробуту домогосподарств та зростання рівня безробіття; активізація міграційних процесів унаслідок бойових дій; ведення інформаційної війни проти України; відсутність цілісної комунікативної політики держави, недостатній рівень медіа-культури суспільства. Відповідно до Стратегії,  відновлення територіальної цілісності України та цілісності демократичних інститутів на всій її території, реінтеграція тимчасово окупованих територій після їх звільнення є стратегічним завданням політики національної безпеки. При цьому, акцентується, що виходячи з пріоритету мирних засобів, Україна буде використовувати всі можливі засоби захисту своєї територіальної цілісності, які не суперечать міжнародному праву. Отже, законодавець робить наголос на пріоритетному використанні усіх можливих мирних засобів для забезпечення національної безпеки України. Крім цього, відповідно до Стратегії, реформування Служби безпеки України є необхідною з точки зору створення динамічної, укомплектованої високопрофесійними фахівцями, забезпеченої сучасними матеріальними і технічними засобами спеціальної служби, яка буде здатна ефективно захищати державний суверенітет, конституційний лад і територіальну цілісність України. Зазначається, що у своїй діяльності реформована СБ України повинна, головним чином, концентрувати свої зусилля на КРД, нейтралізації сепаратистських та екстремістських рухів і організацій, а також забезпеченні державної безпеки у сферах боротьби з тероризмом, економічної, інформаційної, кібернетичної безпеки [33]. Зважаючи на терористичну загрозу, у тому числі з боку РФ, важливою складовою діяльності СБ України є боротьба з тероризмом, метою якої, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», є захист особи, держави і суспільства від тероризму, виявлення та усунення причин і умов, які його породжують. У цьому Законі визначено, що СБ України є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю, а також зазначено, що боротьбою з тероризмом є діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності, та конкретизується, що СБ України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом проведення оперативно-розшукових та контррозвідувальних заходів, спрямованих на запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності, у тому числі міжнародної [9]. Про необхідність ужиття заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування загальнодержавної системи боротьби з тероризмом з урахуванням існуючих та потенційних терористичних загроз для України, наголошено і у Концепції боротьби з тероризмом, де, зокрема, акцентується увага на необхідності:

  • удосконалення правових та організаційних основ боротьби з тероризмом;
  • удосконалення існуючих, розроблення та впровадження нових методів боротьби з тероризмом;
  • формування громадської думки з метою сприяння ефективній діяльності у сфері боротьби з тероризмом.

При цьому, серед напрямів реалізації Концепції перевага віддається превентивним заходам боротьби з тероризмом. У Концепції зазначено, що на цей час найбільшу терористичну загрозу для України становить агресивна політика Російської Федерації, спрямована на дестабілізацію ситуації в державі, в тому числі шляхом інспірування сепаратистських проявів і всебічної підтримки диверсійно-терористичної діяльності маріонеткових квазідержавних утворень на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях. Акцентується, що останнім часом ймовірність поширення тероризму в Україні набуває загрозливого характеру, у т.ч. через активізацію в Україні сепаратистських рухів та провокування таких настроїв у місцях компактного проживання національних меншин. З урахуванням цього, законодавець серед основних пріоритетів боротьби з тероризмом зазначив саме запобігання терористичній діяльності, що, у свою чергу передбачає вирішення таких завдань:

  • удосконалення організаційно-правових засад діяльності суб’єктів боротьби з тероризмом;
  • удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення заходів боротьби з терористичною діяльністю, насамперед шляхом впровадження сучасних форм, методів і технологій добування, оброблення та використання інформації;
  • використання прогресивних форм і методів в інформаційно-роз’яснювальній, освітній та профілактичній роботі, зокрема в реалізації спеціалізованих програм, спрямованих на недопущення поширення у суспільстві екстремістських поглядів, запобігання втягуванню молоді у терористичну діяльність;
  • удосконалення законодавства у сфері інформаційної безпеки держави, зокрема, в частині підвищення рівня захищеності населення від негативних інформаційно-психологічних впливів [31].

Аналіз законодавчих актів, які регулюють діяльність СБ України, дає підстави зробити висновок, що запобігання протиправній діяльності на шкоду інтересам України є головним пріоритетом діяльності СБ України. Так, виходячи з положень Закону України «Про Службу безпеки України» діяльність спрямована на попередження протиправних посягань на життєво важливі інтереси країни є одним з головних завдань української спецслужби [21]. Про необхідність запобігання, попередження протиправній діяльності, нейтралізацію потенційних загроз йдеться і в інших законодавчих актах, зокрема Законі України «Про контррозвідувальну діяльність», відповідно до ст. 2 якого, метою контррозвідувальної діяльності (далі – КРД) є попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав,  а також організацій,  окремих груп та осіб на державну безпеку України, усунення умов, що їм сприяють, та причин їх виникнення [15]. 

Необхідно зазначити, що нормативно-правове регулювання будь-якого виду діяльності може здійснюватися на міжнародному, державному та відомчому рівнях. В державному нормативно-правовому акті унормовуються загальні засади діяльності спецслужб, їх повноваження, обов’язки тощо. Суть такої діяльності регулюється відомчими нормативно-правовими актами і залишається закритим для широкого загалу. Як світовий, так і вітчизняний досвід має позитивні приклади унормування права проведення СІО без розкриття їх суті. На нашу думку доцільно навести досвід нормативного закріплення СІО США. У 1949 році в США була прийнята настанова FM-33-5 «Ведення операцій психологічної війни», яка визначалась найважливішим засобом проведення інформаційно-психологічних операцій, наводилась класифікація пропаганди відповідно до джерела поширення та змісту [27]. У 1979 році з’явився статут, який визначив концепцію, принципи організації та ведення інформаційно-психологічних операцій у збройних силах США – FM-33-1 «Психологічні операції» [2]. Крім цього, Урядом США було затверджено низку нормативних документів з стратегічних комунікацій, до яких періодично вносяться зміни та поправки. Як приклад, варто згадати «Робочі рамки для стратегічних комунікацій», у яких надано визначення «стратегічних комунікацій», визначені їх складові, а саме психологічні операції, зв’язки з громадськістю, публічна дипломатія, інформаційні операція. У документі зазначено, що метою стратегічних комунікацій є інформування, вплив та переконання обраної аудиторії на підтримку національних цінностей, зазначено, що це головний інструмент протидії діяльності, яка загрожує національним цінностям Сполучених Штатів. Проголошено, що стратегічне комунікації США сприяють демократизації та ефективному управлінню, а також мають вирішальне значення у протидії радикальним та екстремістським ідеологіям. Серед завдань визначено зокрема: підтримання тих, хто бореться за свободу та демократію; протистояння тим, хто підтримує ідеології ненависті та пригнічення [3]. Важливим кроком стало внесення поправки до Закону Сміта-Мундта (1948 року), також відомого як Закон про інформацію і освітній обмін, яким регулюється публічна дипломатія та стратегічні комунікації в США. У зазначеному законі було закладено низку обмежень, так, мовлення Державного департаменту США повинно обмежуватися тим, що необхідно для забезпечення безпеки та процвітання країни, крім цього, така діяльність мала спрямовуватися лише ззовні, тобто заборонялося впливати на жителів США. Проте, у 2012 році заборону на пропаганду серед населення США було фактично відмінено та схвалено законопроект «Про модернізацію закону Сміта-Мундта», метою якого було протидіяти ісламській та іншій екстремістській пропаганді на території США, у т.ч. Russia Today. Під приводом необхідності прозорості та економічної ефективності були прийняті поправки, відповідно до яких кожен американець зможе оцінити якість пропагандистської роботи Держдепу США і зрозуміти, наскільки ефективно витрачаються його гроші [1]. Отже, у США з 2012 року офіційно дозволено проводити пропаганду на населення США, у рамках протидії терористичній, радикальній, екстремістській та іншій діяльності на шкоду національним цінностям США.

Треба зазначити, що й у вітчизняному законодавстві вже закріплено право проведення СІО у низці законодавчих актів. Так, відповідно до Закону України «Про Службу зовнішньої розвідки України» до завдань СЗР України віднесено здійснення спеціальних заходів впливу, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку [22]. Крім цього, здійснення спеціальних заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України є одним серед основних завдань, які покладені на розвідувальні органи Украї­ни [19]. Частина 4 ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» проведення військових інформаційно-психологічних операцій віднесено до функцій з’єднань, військових частин і підрозділів Збройних Сил України [10]. Крім цього, у новій редакції Воєнної доктрини України нормативно закріплене визначення стратегічних комунікацій, відповідно до якого це – скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави – публічної дипломатії, зв’язків із громадськістю, військових зав’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави. Відповідно до п. 32 Воєнної доктрини України як основу кризового реагування на воєнні загрози та недопущення ескалації воєнних конфліктів Україна розглядає такі основні заходи і дії:

  • взаємоузгоджене використання політико-дипломатичних, інформаційних та силових інструментів держави для протидії деструктивному тиску агресора на Україну та примушення його до дотримання норм міжнародного права та власних зобов’язань;
  • посилення розвідувальної діяльності в інтересах підготовки та проведення Україною стратегічних комунікацій, контрпропагандистських заходів та інформаційно-психологічних операцій;
  • підвищення ефективності спеціальних інформаційних заходів впливу в районі проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях і на тимчасово окупованій території та зосередження сил і засобів для організації ефективної протидії проведенню ворожих інформаційно-психологічних операцій проти України.

Пункт 41 Воєнної доктрини визначає, що з метою досягнення переваги над воєнним противником мають бути посилені заходи з реалізації державної інформаційної політики на тимчасово окупованій противником території і міжнародній арені необхідне забезпечення інформаційної складової воєнної безпеки, яка здійснюватиметься шляхом запровадження ефективної системи заходів стратегічних комунікацій у діяльність органів сектору безпеки.

Важливо зауважити, що серед шляхів досягнення цілей воєнної політики України визначено і покращення взаємодії і координації дій органів державної влади і складових сектору безпеки і оборони з урахуванням особливостей сучасної збройної боротьби, у ході якої широко використовуються не лише традиційні військові операції (дії), але й різноманітні невоєнні сили та засоби.

У Воєнній доктрині, також визначено функціональний розподіл повноважень суб’єктів сектору безпеки і оборони, зокрема, на Службу безпеки України покладається − боротьба з тероризмом, контррозвідка, протидія розвідувально-підривній діяльності іноземних спеціальних служб, протидія корупції та організованій злочинності. СЗР України серед іншого здійснює спеціальні заходи впливу та протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній та екологічній сферах; участь у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, незаконною торгівлею зброєю і технологіями її виготовлення [32].

У цьому контексті необхідно зазначити, що оскільки СБ Україна визначена одним з суб’єктів сектору безпеки і оборони, відповідно положення Воєнної доктрини України поширюються на СБУ, а отже, у своїй діяльності СБ України може використовувати стратегічні комунікації і проводити інформаційні операції, які визначені їх складовою. 
Відповідно до Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» органи та підрозділи СБ України, які здійснюють КРД для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених ст. 6 цього закону, можуть у ході цієї діяльності проводити контррозвідувальні операції [15]. Закон України про «Про оперативно-розшукову діяльність» надає СБ України право проводити операції припинення злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб [17].

На виконання завдань СБ України щодо захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, відповідно до ст. 25 ЗУ «Про Службу безпеки України» СБ України має право проводити гласні і негласні оперативні заходи в порядку, визначеному ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» [21]. Попри відсутності єдиного визначення поняття СІО, виходячи з існуючих різних їх тлумачень, можна стверджувати, що вони являють собою систему гласних та негласних заходів, у т.ч. з використанням інформаційного контенту, отже, на нашу думку, ст. 25 зазначеного Закону опосередковано надає право проводити СБ України СІО.

Водночас, слід визнати, що законодавче закріплення визначення поняття СІО контррозвідувальних підрозділів наразі відсутнє.

Враховуючи зміни у сучасній геополітичній ситуації та суспільно-політичній обстановці в середині нашої країни, необхідність використання сучасних заходів, у тому числі ІКТ, спроможних протистояти новим викликам та загрозам національній безпеці України Указом Президента України від 14.03.2016 № 92/2016 затверджено Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України (далі - Концепція). Її метою визнано визначення шляхів формування національних безпекових та оборонних спроможностей, що зокрема забезпечать створення національної системи реагування на кризові ситуації, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізацію зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці [30]. Про необхідність якісно нової державної політики, спрямованої на ефективний захист національних інтересів в економічній, соціальній, гуманітарній та інших сферах, комплексне реформування системи забезпечення національної безпеки та створення ефективного сектору безпеки і оборони України, а також нове зовнішньополітичне позиціонування України у світі в умовах нестабільності глобальної системи безпеки наголошено і у Стратегії національної безпеки України. Так, в зазначеній Стратегії зазначено, що пріоритетом політики національної безпеки є формування та розвиток сектору безпеки і оборони, який має забезпечити адекватне і гнучке реагування на загрози, раціонально використовуючи можливості і ресурси [33]. Зважаючи на викладене, можна сказати, що однією із умов ефективної діяльності СБУ є раціональне залучення сил і засобів, проведення необхідних заходів і операцій, використання нових елементів тактики для вирішення поставлених керівництвом держави стратегічних завдань. Зокрема, однією з передумов успішної і ефективної діяльності СБ України, яка повністю відповідає світовим стандартам щодо пріоритету використання у діяльності суб’єктів сектору безпеки і оборони превентивних та договірних (мирних) засобів, є саме використання можливостей СІО в практичній діяльності СБ України.

Висновки

Становлення України як демократичної правової держави висуває вимоги до правоохоронних органів, до яких належить і СБ України, діяти виключно в існуючому правовому полі з метою недопущення порушення прав і свобод людини. Водночас, сучасна ситуація вимагає впровадження в діяльність СБ України новітніх ІКТ, серед яких одним з найефективніших є СІО. Наразі СІО можуть запроваджуватися в діяльність СБ України відповідно до загальних положень законодавства України, яким регулюється діяльність СБ України. У той же час, необхідність законодавчого закріплення СІО як повноваження органів, підрозділів та співробітників Служби безпеки України, що здійснюють КРД, відповідає світовій та вітчизняній практиці демократичного контролю за діяльністю спецслужб і правоохоронних органів та законодавчого унормування їх діяльності.

Враховуючи позитивний світовий та національний досвід унормування такої діяльності, зокрема позитивні приклади законодавчого регулювання проведення спеціальних заходів СЗР України, ГУР МО України та військових інформаційно-психологічних операцій ЗС України, а саме Закони України «Про розвідувальні органи України», «Про внесення змін до деяких законів України щодо Сил спеціальних операцій Збройних Сил України», «Про Службу зовнішньої розвідки України», Указ Президента України № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» існує нагальна потреба в удосконаленні законодавчої бази, що регулює діяльність Служби безпеки України, з метою імплементації позитивного світового та міжнародного досвіду з впровадження новітніх ІКТ у діяльність правоохоронних органів для збільшення ефективності забезпечення національних інтересів.

Література:

  1. A BILL To amend the United States Information and Educational // 2012. URL : https://www.gpo.gov/fdsys/pkg/BILLS-112hr5736ih/pdf/BILLS-112hr5736ih.pdf
  2. Fm 33-1-1- Psychological Operations Techniques And Procedures Psyops US Army. URL : eindtijdinbeeld.nl
  3. The White House. National Framework for Strategic Communication. Paul Cornish, Julian Lindley-French and Claire Yorke / A Chatham House Report. September 2011. URL : www.stratcomcoe.org
  4. United States Information and Educational Exchange Act of 1948 (Smith-Mundt Act). 1948. URL : https://www.state.gov/documents/organization/177574.pdf
  5. Власюк О. С. Національна безпека України: еволюція проблем внутрішньої політики : Вибр. наук. праці. Київ : НІСД, 2016. 528 с. 
  6. Гриняев С. Концепция ведения информационной войны в некоторых странах мира // Зарубежное военное обозрение. 2002. № 2. URL : http://www.soldiering.ru/psychology/conception_psywar.php
  7. Гриняев С. Н. Поле битвы – киберпространство. Теория, приемы, средства, методы и системы ведения информационной войны. По материалам иностранной печати. 2004. URL : http://petukhovsky.com/file/books/griniaev-pole-bitvy-kiberprostranstvo.pdf
  8. Забезпечення інформаційної безпеки у провідних країнах світу : навч. посіб. / В. М. Петрик, Д. С. Мельник, О. О. Бакалинський та ін.] ; за заг. ред. В. М. Петрика. Київ : ІСЗЗІ НТУУ «КПІ», 2014. 260 с. 
  9. Про боротьбу з тероризмом : Закон України від 20 березня 2003 року [із змінами і доповненнями на 04.11.2018] // Відомості Верховної Ради України. 2003, № 25, ст.180.
  10. Про внесення змін до деяких законів України щодо Сил спеціальних операцій Збройних Сил України : Закон України від 7 липня 2016 року [із змінами і доповненнями на 07.07.2016] // Відомості Верховної Ради. 2016, № 33, ст. 564.
  11. Про друковані засоби масової інформації : Закон України від 16 листопада 1992 року [із змінами і доповненнями на 04.11.2018] // Відомості Верховної Ради. 1993, № 1, ст. 1.
  12. Про Збройні Сили України Закон України від 6 грудня 1991 року [із змінами і доповненнями на 04.11.2018] // Відомості Верховної Ради України. 1992, № 9, ст. 108. 
  13. Про інформаційні агентства : Закон України від 28 лютого 1995 року [із змінами і доповненнями на 21.05.2015] // Відомості Верховної Ради України. 1995, № 13, ст. 83.
  14. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 року [із змінами і доповненнями на 01.01.2017] // Відомості Верховної Ради України. 1995, № 48, ст. 650. 
  15. Про контррозвідувальну діяльність : Закон України від 26 грудня 2002 року  [із змінами і доповненнями на 05.01.2017] // Відомості Верховної Ради України. 2003, № 12, ст. 89.
  16. Про національну безпеку України : Закон України від 21 червня 2018 року [із змінами і доповненнями на 21.06.2018] // Відомості Верховної Ради України. 2018, № 31, ст. 241.
  17. Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України від 18 лютого 1992 року [із змінами і доповненнями на 02.08.2018] // Відомості Верховної Ради України. 1992, № 22, ст. 303. 
  18. Про порядок висвітлення діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації : Закон України від 23 вересня 1997 року [із змінами і доповненнями на 21.10.2018] // Відомості Верховної Ради України. 1997, № 49, ст. 299.
  19. Про розвідувальні органи України : Закон України від 22 березня 2001 року [із змінами і доповненнями на 09.05.2018] // Відомості Верховної Ради України. 2001, № 19, ст. 94 
  20. Про Суспільне телебачення і радіомовлення України : Закон України  від 17 квітня 2014 року  [із змінами і доповненнями на 06.01.2018] // Відомості Верховної Ради України. 2014, № 27, ст. 904 
  21. Про Службу безпеки України : Закон України від 25 березня 1992 року [із змінами і доповненнями на 02.08.2018] // Відомості Верховної Ради України. 1992, № 27, ст. 382
  22. Про Службу зовнішньої розвідки України : Закон України від 1 грудня 2005 року [із змінами і доповненнями на 09.05.2018] // Відомості Верховної Ради України. 2006, № 8, ст. 94
  23. Про телебачення і радіомовлення : Закон України від 21 грудня 1993 року [із змінами і доповненнями на 22.07.2018] // Відомості Верховної Ради України. 1994, № 10, ст. 43
  24. Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти) : підручник / [В. В. Остроухов, В. М. Петрик, М. М. Присяжнюк та ін.]. Київ: КНТ, 2010. 776 с. (Національна академія СБ України).
  25. Компанцева Л. Ф. Соціальні комунікації для фахівців сектору безпеки і оборони : підруч.: у 2 т. Т. 1 / Л. Ф. Компанцева. Київ : Нац. акад. СБУ, 2016. 267с.
  26. Конституція України від 28 червня 1996 року [із змінами і доповненнями на 30.09.2016] // Відомості Верховної Ради України. 1996, № 30, ст. 141.
  27. Литвиненко О. В. Спеціальні інформаційні операції. Київ : НІСД, 1999. 148 с. // НІСД. URL : http://old.niss.gov.ua/book/litv/001.htm
  28. Ліпкан В. А. Поняття та структура стратегічних комунікацій на сучасному етапі державотворення. URL : http://goal-int.org/ponyattya-ta-struktura-strategichnix-komunikacij-na-suchasnomu-etapi-derzhavotvorennya/
  29. Новицький В. Г. Теоретико-правові основи забезпечення національної безпеки України : монограф. Київ : Інтертехнологія, 2008. 496 с.
  30. Указ Президента України № 92/2016 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 березня 2016 року «Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України». URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/92/2016.
  31. Указ Президента України «Про Концепцію боротьби з тероризмом» 5 березня 2019року № 53/2019. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/53/2019
  32. Указ Президента України № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/555/2015
  33. Указ Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України». URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/287/2015
  34. Чеховська М. М. Стратегічні комунікації суб’єктів сектору безпеки та оборони України // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. 2015. № 3. С.41−47.

Works Cited